Троянди, нехворощ, жасмин, зірочки та шипшина дихали круг мене пахощами святобливого ладану; та запах, що насторожив мене, линув не від квітів і не від кущів. Це був, — я це добре знала, — запах сигари містера Рочестера. Я глянула круг себе й прислухалася. Я бачила дерева, що схилили своє гілля під вагою достиглих плодів. Я чула тьохкання соловейка в лісі за півмилі звідси, і все не видно було нічиєї постаті, не чути нічиїх кроків. А проте запах дедалі дужчав. Треба було тікати. Я кинулася до хвіртки, що вела до молодого саду, і побачила, що саме нею заходить містер Рочестер. Я сховалася в оповитому плющем закутку. Адже він не буде тут довго й піде, звідки прийшов, а що я сидітиму тихо, то він мене й не помітить.

Та ні — вечірня година заворожила й містера Рочестера. Старий сад вабить його не менше. Він повагом ступає й розглядається навкруги: то підніме гілку аґруса, щоб подивитися на його ягоди із сливу завбільшки, то зірве стиглу вишню, то стане над квітучим кущем, щоб вдихнути густі пахощі або помилуватись краплями роси на пелюстках. Повз мене пролітає великий метелик і сідає на якусь травинку коло ніг містера Рочестера. Він помічає його й схиляється, щоб краще роздивитись. «Тепер він стоїть спиною до мене, — подумала я. — Його зацікавив метелик. Коли йти тихенько, можна прошмигнути так, що він і не почує».

Я зробила кілька кроків по траві, бо скрип жорстви на алеї міг мене зрадити. Містер Рочестер стояв серед клумб за кілька кроків звідти, де я мала пройти. Метелик, видно, цілком полонив його. «Я пройду, і то дуже просто», — подумала я. І тільки-но переступила його довгу тінь, яку місяць відкидав на доріжку, як він, навіть не озирнувшись, сказав:

— Джейн, ідіть і гляньте на цього метелика.

Я ступала дуже тихо, він не мав очей на потилиці; невже його тінь почула мене? Затремтівши, я підійшла до нього.

— Гляньте на його крильця, — сказав він. — Такі метелики є у Вест-Індії. В Англії не часто побачиш великого й строкатого нічного метелика. Отакої! А він узяв та й утік.

Метелик полетів, я й собі подалася до виходу. Містер Рочестер пішов назирці за мною, а коли ми наблизилися до хвіртки, сказав:

— Верніться. Сором сидіти дома такої чарівної ночі. Та й справді, як можна спати, коли захід сонця зустрічається зі сходом місяця?

Мій досить меткий і гострий язик мав одну хибу: часом траплялося, що він раптом втрачав здатність вигадати відмовку. І це бувало завжди в критичні хвилини, коли досить доречного слова або пристойного приводу, щоб визволитися з ніякового становища. Я не хотіла в таку пізню пору гуляти сама з містером Рочестером у темному саду. І водночас не могла знайти причини піти геть. Ледве переступаючи ногами, я пішла за ним, марно шукаючи подумки будь-якого приводу, щоб викрутитися. Однак мій господар був такий спокійний і такий поважний, аж мені стало соромно за свій страх. Коли в нашій прогулянці було або могло бути щось недобре, то це недобре було в мені самій. Він не мав нічого на думці, і його душа була спокійна.

— Джейн, — почав він, коли ми пройшли лавровою алеєю й поволі попрямували до похилого паркана й каштана. — Улітку Торнфілд — чарівний куточок, правда?

— Так, сер.

— Певно, ви вже якоюсь мірою звикли до нього? Адже ви так тонко відчуваєте природну красу й так швидко обживаєтесь на новому місці.

— Справді, я до нього звикла.

— Вашу прихильність заслужили і маленьке дурнятко Адель, і простодушна місіс Фейрфакс, тільки я не збагну, чому.

— Так, сер, я їх полюбила, і кожну за своє.

— І вам було б жаль розлучатися з ними?

— Так.

— Шкода! — промовив він, зітхнувши, й на хвилю замовк. — Так уже йдеться на віку, — мовив він трохи згодом. — Щойно вибереш собі якийсь затишний куток, як треба вставати і йти геть, бо година спочинку минула.

— То й мені треба податися геть? — запитала я. — Настав час прощатися з Торнфіл-дом?

— Мабуть, таки треба, Джейн. Мені дуже шкода, Дженет, тільки ж треба. Це був удар, та я ще од нього не впала.

— Гаразд, сер, я буду готова, коли ви звелите виїхати.

— Я велю зараз. Мушу нині вам про це сказати.

— То ви таки берете шлюб, сер?

— Еге ж... саме так. Ви вашим метким розумом вгадали.

— І скоро, сер?

— Дуже скоро, моя... тобто міс Ейр. Ви ж не забули, Джейн, коли першого разу від мене або з чуток ви довідалися, що я маю намір накласти на свою шию старого парубка священне ярмо та перейти до благодатного шлюбного життя, — одно слово, пригорнути до своїх грудей міс Інґрем. (З неї буде добрий оберемок, та це нічого — не часто трапляються такі шикарні оберемки, як моя красуня Бланш). То на чому я спинився... Отже, слухайте сюди, Джейн! Чи, може, відвернувши голову, ви шукаєте там нічних метеликів? Там сиділо звичайнісіньке сонечко, дитино моя, і воно вже «полетіло на небко». Я хочу нагадати вам, що саме ви перші сказали мені з розсудливістю, яку я шаную у вас, із завбачливістю, обережністю й людяністю, які дуже личать вам у вашому відповідальному й залежному становищі, що коли я візьму шлюб з міс Інґрем, вам і малій Аделі краще поїхати звідси. Я не буду спинятись на тому, що вже сам цей крок не може не образити моєї коханої. Та вже нехай, Дженет, коли ви будете далеко, я спробую забути про це. Я пам'ятатиму тільки мудрість вашої пропозиції, яку я вирішив прийняти. Адель піде до школи, а вам, міс Ейр, треба знайти нову посаду.

— Гаразд, сер, я негайно дам оголошення, а поки що, гадаю... — Я хотіла сказати: «гадаю, що можу лишитися тут, поки не знайду собі іншого притулку». Та я затнулася, відчувши, що навряд чи вимовлю таку довгу фразу. Мій голос уже мене не слухався.

— Десь за місяць я, мабуть, одружуся, — казав далі містер Рочестер. — А тим часом я сам пошукаю для вас роботу й притулок.

— Дякую вам, сер, мені дуже шкода завдавати вам...

— О, не треба, не вибачайтесь! Гадаю, що, коли підлегла так старанно виконує свої обов'язки, як ви, вона має деяке право на те, щоб господар перебрав на себе частину клопотів щодо її влаштування. До речі, я вже через свою тещу напитав для вас, як на мене, цілком пристойне місце: виховувати п'ятьох дочок місіс Діонайсіус О'Гол з Бітернат-Лоджа, Конот, Ірландія. Сподіваюся, що вам сподобається Ірландія, кажуть, що там на диво щирі люди.