— Що так, то так. А надто, коли маєш справу з такими, як от ви. Чому ви не тремтите?

— Мені не холодно.

— Чому ви не зблідли?

— Бо я не слаба.

— Чого ви гребуєте моєю ворожбою?

— Бо я не дурненька.

Стара карга захихикала під брилем, тоді витягла коротеньку чорну люлечку і запалила її. Потішившись нею трохи, вона розігнула спину й, не зводячи очей з полум'я, повагом промовила:

— А я знаю, що вам холодно і що ви слаба й дурненька.

— Доведіть, — заперечила я.

— Будь ласка, і то в двох словах! Вам холодно, бо ви самотні і нема кому зігріти вам серце. Ви слабі, бо ще не зазнали найсолодшого почуття, найкращого і найвищого, яке дане людям. Ви дурненька, бо мордуєте себе і страждаєте, а не хочете поманити свого щастя, не хочете й кроку ступити назустріч тому, хто вас жде.

Вона знову запхнула в зуби свою коротку чорну люлечку і заходилася пильно її смоктати.

— Ви це можете сказати мало не всім тим, хто, як і я, живе самотньо в багатому домі і залежить від інших.

— Можу сказати, та чи це буде стосуватися всіх?

— Усіх, хто опинився в моєму становищі.

— Так, хто опинився в вашому становищі. А чи є ще хоч одна душа з вашою долею?

— Пошукайте і знайдете тисячі.

— Навряд чи ви знайдете хоч одну таку. Якби ви тільки знали, яка у вас особлива доля, як ви близько від щастя і як ви минаєте його! Ваша доля і ваше щастя ждуть свого часу. Одного вашого поруху буде досить, щоб сполучити їх. Випадок їх порізнив. А тільки-но вони з'єднаються, ви знайдете свій рай.

— Я не тямлю в загадках і ще зроду жодної не розгадала.

— Коли ви хочете почути більше, покажіть мені свою долоню.

— І позолотити вам ручку?

Я дала їй шилінґ. Вона пхнула його в стару шкарпетку, яку витягла з кишені і, зав'язавши вузлом, поклала назад, а тоді звеліла простягнути руку, що я й зробила. Нагнувши своє лице до моєї долоні, ворожка розглядала її, не торкаючи руками.

— Дуже чиста долоня, — сказала вона. — На такій руці нічого не видивишся: зовсім мало ліній. Та й що таке рука? Долю списано не на ній.

— Згодна з вами, — зауважила я.

— Не на ній, — мовила вона ще раз, — а на обличчі: на чолі, коло очей, в самих очах, в лініях рота. Станьте навколішки й зведіть голову!

— Ага! Це ближче до діла! — сказала я, виконуючи її наказ. — Я починаю вам вірити. Я вклякнула за два кроки від ворожки. Вона перегорнула в каміні. Спалахнуло полум'я, освітивши тільки моє лице, — циганка й далі була в затінку.

— Цікаво, з чим на серці прийшли ви до мене сьогодні? — мовила вона, подивившись досить довго на мене. — Цікаво, які думки тривожать ваш мозок, коли ви годинами сидите у вітальні, а гості з шляхетного товариства сновигають перед вами, як тіні від чарівного ліхтаря. Так мало у вас з ними спільного, ніби вони й справді людські тіні — без плоті й крові.

— Я часто буваю стомлена, іноді хочу спати, а от сумую рідко.

— Тоді у вас є якась таємна надія, яка додає вам духу й розради нашіптуванням про майбутнє.

— Ні! Найзаповітніша моя мрія — це заощадити трохи грошей із свого заробітку і відкрити колись школу, найнявши для цього невеликий будинок.

— Погана пожива для духу. А коли ви сидите на підвіконні (бачите, я знаю ваші звички)...

— Ви знаєте про них від челяді.

— О! Це свідчить про ваш меткий розум! Нехай і так — від челяді. Правду кажучи, я тут знаю одну — місіс Пул...

Почувши це ім'я, я звелася на ноги. «То... то ви її знаєте, — подумала я. — Тоді це чортові витівки!»

— Не лякайтеся, — провадила далі дивна жінка, — вона не підведе. Вона робить своє діло спокійно й мовчки. На неї можна цілком звіритися. Отож, як я казала, коли ви сидите на підвіконні, то хіба ви ні про що інше не думаєте, тільки про свою школу?

І вас не цікавить ніхто з тих, що сидять перед вами на канапах та в кріслах? І ви не вивчаєте тоді чийогось лиця? Або чиїхось рухів — бодай із простої цікавості?

— Мені цікаво спостерігати кожне лице й кожен порух.

— І ви не вирізняєте з-посеред усіх одного, або, може, двох?

— Часом буває, що рухи або погляди якоїсь пари розповідають мені цілу історію. Тоді я з цікавістю їх спостерігаю.

— А які історії вам найбільше до вподоби?

— О, я не маю великого вибору! Всі історії обертаються круг одного — женихання, і всі вони мають одну згубну кінцівку — одруження.

— І вам подобається оця одноманітна тема?

— Сказати правду, ні. Вона мене зовсім не хвилює.