Зі значить, залишилося зовсім трохи - вирішити, хто з нас існує, а хто є

уявою.

– Так. Але я б не волів заглядати в кінець книжки відразу, як це зробив

маестро.

– Не суди його. Цей вчинок - не більше, ніж результат нелінійності...

– Так, але я люблю, коли читають сторінка за сторінкою. І я люблю, коли це

триває. Тому я волів би наразі клеїти дурня, діставати насолоду від моменту.

Давай-но ще потеревенимо.

– Про Безконечність?

– Про Неї

? безконечність вдивляється в Саму Себе. Дзеркало без спостерігача.

– Це вже було. Коли ти сам без п'яти секунд безконечність, це буденно.

– Гаразд, гаразд. Тоді помізкуй над іншим. Дивися: спочатку в цілому-

цілісінькому Всесвіті існує тільки одна категорія - незалежно, як її

визначати - як логічну, естетичну, математичну - категорія ТАКЕ. І зненацька

у Всесвіті ТАКОГО виявляється ІНШЕ. Чи будуть ІНШЕ і ТАКЕ сприйматися нами як

протилежні?

– Ага! Я вже розумію, куди ти хилиш. Тобто, ми відчуваємо, що вони повинні

бути протилежними... а так не є. Сам зрозумій: протилежність - дитя

лінійності...

– ...а ми з тобою такі нелінійні, шо я просто хуїю!

– Хуїй, песику, хуїй. Це дуже нелінійно з твого боку. Ти безперестанку

мастурбуєш у вербалізі. Ти й дома займався цим так часто?

– Ну та. Як і ти.

– Так-от, Дереш: ПРИСУТНІСТЬ ОДНОГО - це ВІДСУТНІСТЬ ІНШОГО. Коротше кажучи, треба вирішити надґлобальну для нас проблему - чи є присутність і відсутність

станами протилежного. І чи існує така річ, як протилежність. Адже все

зводиться до самолюбувань двох

259

естетик. Протилежність - суть порівняння. Елементи

ТАКОГО не зустрічаються в ІНШОМУ,

чорне - біле • чорне - біле • чорне - біле •

і навпаки. Просто я до чого веду. У всякому запитанні

вже є відповідь. Бо знак питання - це просто нелінійна

форма знаку оклику. Придивись уважніше

– Ти впевнена? Чи, може, навпаки?.. Зараз Усесвіт завмирає у протиборстві

ТАКОГО та ІНШОГО. Тебе й мене. Те, що умовно можна назвати жінкою і

чоловіком.

– Відмінності між ними настільки глибокі тому, що лежать зовсім поруч. А ми

вже казали - чим ближче розташовані асоціації, тим вони відмінніші.

– Тому що оголення від інтерпретацій - це вивільнення абсурду. Можливо, того

абсурду одночасної присутності-відсутності, з яким і досі не може змиритися

Господь.

– Або може, що навіть кумедніше. Адже я переконана, що можу існувати, і в

принципі існую, ТІЛЬКИ Я. Ну, і навпаки. І своїм упертим існуванням в одній

площині ми повторюємо діалог вічності з самою собою.

– Я би сказав монолог.

– Так. Чому б це не могло виглядати й таким чином? Діалог жінки і чоловіка.

– Чорного і білого.

– Інь і ян.

– «Чорного» і «білого».

– Одинички і нулика.
– 8іоо

– ?і!

– Зайчика і білочки.

– Це в тебе, зайчику, білочка, а в мене ? і!

– Але сміх - це все одно супер. Дуже люблю жартувати. Коли ти сам, власні

жарти не завжди видаються дотепними. Для цього й існує цей сон...

– Це шоу...

260

– ...називається «Просто Бог». Дотепно, ти вкинулася?

– Звичайно... Але я все-таки бачу це трохи по-іншому... мене манять інші

речі. Точніше, притягують до старого. Я, наприклад, досі ніяк не можу

вирішити, як ліпше - їсти арахіс в шоколаді по штучці чи маленькими

жменьками.

– Я вважаю: жменями.

– Ну, а бачиш? Я от думаю: горішок за горішком

може, принцип двох естетик - це ВСЕ або НІЩО? Поле ромашок і жовта троянда?

Шлях накопичення і шлях оголення?

– Так. Не виключено. До слова, я саме збагнув принципову різницю відмінності

у спийнятті температури чоловіком і жінкою.

– Ану давай.

– Чоловік сприймає температуру середовища як міру холоду зназовні. А жінка -

як міру тепла зсередини. Це також принцип гри сну.

– Потужно...

– Тому Всесвіт - жіночого роду.

– Думаєш?

– Хтось думає, а я - Знаю.

– Але все одно: якщо по той бік мого «Архе» лежить у відповідності маестрів