— Містер Раман теж людина, — зауважила Рашель. — На кораблі працюють детектори, вони б виявили п’ятдесятника. Містер Раман — людина-зрадник… — Вона з відразою поморщилася. — Це огидно! Не розумію, як може людина зраджувати своїх, працюючи на Чужих. Навіть якщо його шантажували життям близьких… Але ж імператор запевнив, що всі його родичі в безпеці! Тоді я взагалі не збагну…

— Церква Спокути! — раптом випалив Аґатіяр. — Так. Напевно.

Рашель здивовано поглянула на нього:

— Про що ви?

— У нас на Магаварші є така реліґійна секта. Її головна доктрина полягає в тому, що теперішнє становище людства — це кара за його злочини перед іншими цивілізаціями. „Покутники“ проповідують смиренність і покірність як неодмінну умову очищення від гріхів минулого.

— Що за дурниці?! — обурилась Рашель. — Які ще злочини, які гріхи?! Та ці ваші „покутники“ несповна розуму! Доки Чужі не розв’язали війну проти людей, ми ніколи не зичили їм зла. Навпаки, в усьому допомагали. Без нас вони б ще не скоро вийшли в космос.

Аґатіяр зітхнув:

— У тім-то й річ, моя люба. Саме в цьому я бачу найбільшу помилку людства і його траґедію. Ми вчинили наругу над природним ходом історії і тепер розплачуємося за це. Скажімо, тих же п’ятдесятників ми одним махом пересадили з примітивних паротягів на космічні кораблі, альвів буквально за вуха витягли до зірок з їхнього бронзового століття, а ґаббари на час відкриття їхньої планети взагалі жили в печерах. З нашою допомогою вони занадто рано вийшли в космос.

Аґатіяр підійшов до розпростертого на підлозі Арчібальда Ортеґи і сів перед ним навпочіпки.

— Ні, містере Матусевич, Арчі не може бути зрадником. А підозрювати пана Шанкара зовсім безглуздо. У нього була купа можливостей видати нас чужинцям. Якби він був зрадником, нас схопили б ще в його будинку. Та що там! Якби він був зрадником, то ніякого підпілля на Магаварші вже давно не існувало б.

Я зітхнув:

— Ваша правда, професоре. Тут я погарячкував. Чесно кажучи, злякався. Ахмад, якого я добре знав, намагався зрадити нас. А він член Опору. Тож я зопалу подумав, що й пан Шанкар може… Але це справді безглуздо. Його треба негайно випустити з-під арешту і попросити пробачення.

Зрештою вибачатися мені не довелося. Шанкар не тільки визнав мої дії правильними, а й повністю схвалив їх. Він навіть дорікнув мені, що я надто поквапився звільнити його з-під арешту — мовляв, мені слід було ще трохи зачекати і зважити додаткові арґументи за та проти його можливого зрадництва.

— Часом я думаю про те, скільки „кротів“ у наших лавах, — похмуро мовив він, — і мені стає страшно. На щастя, жодному з них ще не вдалося проникнути до командного складу й підірвати орґанізацію зсередини… — Шанкар повернувся до Ріти: — Гадаю, міс, що в лазареті військового корабля знайдуться необхідні для „розв’язування язика“ засоби. Я маю на увазі насамперед похідні пентоталу, атропіну і скополаміну, а також нейрошунти й ментоскоп. Будь ласка, пошукайте їх.

Коли Ріта, отримавши допуск начальника медсанчастини, вийшла з рубки, щоб виконати Шанкарове доручення, Аґатіяр, нервово кусаючи губи, звернувся до нього:

— Я не думаю, що це гарна ідея, ґуру. Річ не в тому, що я проти допиту містера Рамана, але…

— Але ти проти присутності на ньому твоєї дочки, — зрозумів Шанкар. —Щодо цього не переживай. Моїх скромних знань з фармаколоґії цілком досить, щоб упоратися з цією неприємною справою. А від Ріти вимагається лише наготувати все необхідне. Далі я не потребуватиму її допомоги.

Якийсь час Аґатіяр стояв мовчки, продовжуючи кусати губи.

— Я… боюсь, тобі потрібен помічник. Містер Раман молодий і дужий, а ти…

Шанкар засміявся, хрипко й уривчасто:

— Не бійся, Свамі. Твоя допомога мені також не потрібна. Моїм асистентом буде твій любий Арчі.

— Отже, ви знімаєте з нього всі підозри? — втрутився я.

— Вчора він забив трьох п’ятдесятників. Про інсценування не може бути й мови — їх трупи бачила наша людина з поліції. То були „свіжі“ мерці, забиті лише чверть години тому.

Я зітхнув:

— Гаразд, здаюся. Я дозволю містерові Ортезі виконувати обов’язки бортінженера, втім, за однієї умови: що не буду присутнім під час його пробудження. Він справляє враження людини рішучої і може дати мені здачі. А комп’ютер розцінить це як напад на капітана.

Аґатіяр та Шанкар перезирнулись і обмінялися силуваними усмішками. Шанкар сказав:

— Тоді ми зробимо це в лазареті. Там і пояснимо йому ситуацію.

Нам не довелося тягти на своїх плечах двох дорослих чоловіків. Ми повантажили їх на антиґравітаційну платформу, і Аґатіяр із Шанкаром подалися слідом за нею в лазарет.