Сотні полонених, табуни коней, чимало саней з вежами, шабель, списів, луків, котлів стали здобиччю переможців.

Святослав сидів на коні в оточенні бояр та воєвод. Перемога була повна, і старий князь не міг приховати задоволення.

— Хане, — повернувся він до Кунтувдея, — наздожени втікачів! Спіймай мені Кончака! Приведи клятого на аркані! Вся здобич, що потрапить до твоїх рук, твоя!

Хан глянув удалину — ошкірився.

— Дякую за ласку, княже, — і, щось крикнувши почету, як вихор, полетів з гори.

За ним помчали чорні клобуки.

Та найбільшою радістю для князя була звістка, що в полон взято бусурменина з його "живим вогнем".

— Приведіть його сюди! — наказав Святослав. Бусурменина привів сам Володимир. Кузьмище та Івашко привезли вежу з "живим вогнем", поставили на горбі.

Святослав кинув пильний погляд на кремезного чорнобородого чолов'ягу середніх літ, на його величезний тюрбан та золоті персні на пальцях, суворо запитав:

— Як тебе звати?

Той кліпнув випуклими чорними очима, знизав плечима, — мовляв, не зрозумів.

Славута переклав запитання по-половецькому.

— Мене звати Сулейманом, мій шахиншаху [47] , — відповів бусурменин.

Сулейман не знав, хто перед ним, але золотий шолом і важке золоте ожерелля, що, спадаючи на кольчугу, прикривало шию, підказали йому, що це верховний правитель урусів. І він схилився в низькому поклоні.

— Це ти, кажуть, привіз "живий вогонь" Кончакові з-за Обезьких гір? — прозвучало нове запитання.

— Я, шахиншаху.

— Покажи!

Той знову вклонився і мовчки підійшов до саней, біля яких стояли Кузьмище і Івашко, зняв повстяне покривало.

Святослав, Володимир та бояри з превеликою цікавістю глянули на ніколи не бачений ними лук-самостріл, що майже нічим не нагадував лука.

— Чим же він стріляє?

— Шереширами, шахиншаху. — І Сулейман взяв із саней довгасту череп'яну трубку з прядивним ґнотом.

— Покажи, як це робиться!

— Мені потрібні десять воїнів для допомоги.

— Я чув, усі п'ятдесят?

— Як завжди, мій повелителю, люди все невідоме і незвичне схильні перебільшувати… Мені потрібно лише десять чоловік, щоб допомогти натягнути тятиву.

Святослав кивнув — підійшло десять гриднів.

Сулейман спочатку зняв шарф, розіслав його на мокрому снігу, став на коліна, помолився, потім поклав одну шереширу у дерев'яний жолоб катапульти і націлив його в поле. Показавши воям, як накручувати барабан, що, в свою чергу, натягував тятиву, викресав вогню і підпалив гніт. Потім ще раз прицілився і смикнув за дерев'яну ручку.

Різко тенькнула тятива, грюкнув барабан.

Ні князі, ні бояри, ні гридні не встигли і оком змигнути, як чорна шерешира блискавично піднялася вгору, розсипаючи з ґнота іскри, а потім дугою плавно опустилася в долину і впала в сніг, вибухнувши димним червонястим полум'ям.

Вражений Святослав не міг відірвати очей від вогню, що швидко розтікався по схилу. Здалеку здавалося, що то горить сніг.

Бояри і старші гридні перехрестилися.

— Славуто, ти бачиш? — спитав оторопілий князь. — Що б було, коли б Кончак обложив наші городи?

— Згоріли б дотла, — коротко відповів боярин. — Наше щастя, що ми погромили його сьогодні!

— Запитай бусурменина, чому Кончак відразу не пішов на нашу землю, а зупинився на Хоролі. Це мені не зрозуміло.

— Спочатку він захворів, хай береже його аллах, мій повелителю, а потім почалася сильна відлига, і великий хан все ждав морозів і кращої дороги, — відповів Сулейман.

— Справді, нам пощастило, — тихо промовив Святослав, а голосніше запитав: — Скажи мені, Сулеймане, звідки береться вогонь у твоїх шереширах?

— То горить нефт [48] , шахиншаху.

— Що це?

— То кров землі… У нашій стороні є місця, де з глибоких тріщин виступає, мов із рани, чорна кров землі — нефт, що горить краще і жаркіше за дерево.

— І багато ти привіз її з собою?

— Десять бочонків, мій повелителю. Цього досить, щоб згорів Цар-город — столиця ромеїв! Святослав переглянувся зі Славутою.

— Отже, Кончак мав намір спалити Київ?

— Переяслаф і Куяф, мій повелителю, — уточнив Сулейман, вирішивши, видно, що Кончак тепер далеко, а Святослав близько, і від шахиншаха урусів залежить подальша його доля, отже, потрібно говорити правду.