— І давно Функ це запідозрив?

— Яке мені діло, давно чи недавно! Важливо те, що він сам мені а цьому признався. І має спокутувати це.

До кімнати зайшла Берта Гольдблат. Генріх, глянувши на неї, сказав:

— О! Тобі личить чорне!

Дівчина, удаючи, ніби не надає значення цим словам, чи й справді нехтуючи ними, обережно й ніжно торкнувшись довгими, тонкими пальцями Генріхового плеча, сказала:

— У тата серцевий приступ. Він пробачається, що не міг провідати тебе. — І, скидаючи чорні рукавички, додала: — Мені запропонували виступити в Москві з концертною програмою, але я підмовилась. — Вона опустила очі, немовби пояснюючи, чому підмовилась: — У тебе таке горе, Генріх!..

Генріх пересмикнув плечем.

— Євреї — в Москву! Німці — в Берлін! — Оглянувся на Вайса, вказавши очима на Берту, спитав: — Милуєшся, правда ж? Їй личить чорне! Але в Берліні ти не побачиш єврейки у жалобі по німцеві.

Борта гордо підвела голову.

— У Берліні ви також не побачите німку в жалобі по євреях, яких там убивають…

— Фашисти, — додав Вайс.

— Давайте краще вип'ємо, — примирливо запропонував Генріх і, налипаючи вино в келихи, заклопотано сказав — Я дуже засмучений хворобою твого батька, Берто. Проте в мене до нього величезне прохання, і він, як чесна людина, неодмінно його викопав би. Тому я звертаюсь з тим самим проханням до тебе. У вас у домі є деякі папери, що стосуються праць мого батька. Я прошу, щоб мені їх повернули, хотілося б одержати їх сьогодні ж.

— Але твій батько працював разом з моїм. Як я можу без татової допомоги визначити, які саме папери належать твоєму батькові?

— Це тобі порадив… Функ? — спитав Генріха Вайс.

Генріх зам'явся. Він ніколи не брехав. Промовив ухильно:

— Хіба я не можу наполягати, щоб усе батькове повернули мені, як спадкоємцеві?

— А мені здається, на цьому наполягає Функ, — сказав Вайс.

Генріх гнівно кинув оком на Йоганна, але той, анітрохи не збентежившись, пояснив:

— Пан крейслейтер мусить якоюсь мірою цікавитися всіма справами тутешніх німців — це природно. — І запропонував: — Якщо хочеш, я допоможу фрейлейн Берті розібратися в паперах. Я добре знаю почерк твого батька, крім того, він доручав мені незначні креслярські роботи.

— Будь ласка, прошу, — погодився Генріх.

Берта полегшено зітхнула:

— Буде найкраще, коли Йоганн мені допоможе.

Пролунав телефонний дзвінок. Вайс зняв трубку, подаючи її Генріхові, сказав:

— Професор Гольдблат.

— Так, — сказав Генріх, — я слухаю вас. Так, я дозволив крейслейтерові ознайомитись з усіма справами по спадщині. Але послухайте… Та вислухайте мене!.. — Він розгублено обернувся до гостей…

Берта, сполотнівши, підвелася з крісла. Вайс, з надмірною увагою розглядаючи свої новенькі черевики, пробурмотів:

— А мені здавалося, що покійний пан Шварцкопф ніколи не виявляв ані дружніх почуттів, ані особливого довір'я до Функа і дуже здивувався б, дізнавшись, що той так турбується про його праці.

Берта сказала тремтячим, зривистим голосом:

— Я дуже шкодую, Генріху. Дуже. Я мушу йти. — Холодно кивнула і вийшла з кімнати.

— Проведи, — попросив Генріх.

Вайс вийшов услід за Бертою. Вона йшла мовчки, швидко.

— Що з ним? — спитала вона, не обертаючись до Вайса.

Той знизав плечима:

— Його оточують зараз ті, кого не дуже полюбляв Рудольф Шварцкопф.

— Але ж неможливо так одразу стати зовсім іншим.

— Ви його любите?

— Так, мені подобається Генріх. Однак я ніколи не була в нього закохана.

— А він?

— Ви знаєте його краще, ніж я. Вибачте, але я візьму таксі. Я впевнена, в батька обшук. Там якісь люди з Німецького об'єднання. Це може вбити його.

— А чому б вам негайно не звернутися до властей? Ну, хоча б для того, щоб були свідки?

— Та ось ви й будете свідком.

— Я не можу, — квапливо сказав Вайс, — пан крейслейтер може перешкодите моєму від'їздові, і…

— Ви теж стаєте коричневим, Вайс. Ви мені неприємні. Я прошу вас залишити мене. — І Берта перейшла на другий бік вулиці.

Вайс повернувся до Шварцкопфа. Генріх спитав:

— Ну?

— Вона не чекала од тебе такого.

— Я питаю, не що вона, а що ти про мене думаєш.

Вайс сів зручніше а кріслі, закурив.

— Ти зробив непрактично. Якщо папери твого батька являють цінність, тобі слід було самому взяти їх у професора. Одвези їх у Німеччину й там запропонуєш якійсь фірмі.

— О! Ти, я бачу, став раціонально мислити. І не хочеш помічати, що я поводився, як негідник.

— Я вже казав, що ти робив так, як тебе навчив Функ, а твій батько його не поважав. От і все. Крім того, я ще не пройнявся свідомістю своєї арійської вищості, щоб говорити так, як ти з Бертою.

— Ти любиш євреїв?

— Закоханий у Берту не я, а ти.

— Мені набридло слухати, що вона талановита, знаменитість! А я…

— Що ти?

— Звичайна посередність.

— Ну, дурниці. Якщо ти підеш дорогою батька, ти займеш належне місце в житті. І в цьому тобі міг би допомогти професор Гольдблат.