— А можна?

Вайс кивнув.

— Значить, ти з тими німцями, які вважають, що врятувати Німеччину від Гітлера може лише Червона Армія?

— З тими німцями, — додав Вайс, — яким ти повинен стати.

— Ти думаєш, я зможу?

— Так.

— Поки що, — сказав сумно Генріх, — ти вже врятував мене. Я мав намір раз і назавжди покінчити зі всім оцим болотом. Я був дуже самотній, Йоганне, — до нестямного відчаю. Відчував себе в'язнем у власній шкірі, і щоб звільнитися…

— Добре, — перебив його Вайс, — тепер ти теж не вільний, поки Німеччина не вільна.

— А це може бути, щоб ми стали вільні?

— Ти тільки що не вірив у можливість звільнити чотирьох німців. І ось вони вже на волі. І звільнили їх ті, хто бореться за вільну Німеччину.

— Але ж це росіяни створили організацію з військовополонених, вона називається «Вільна Німеччина».

— Не росіяни створили організацію «Вільна Німеччина», — заперечив Вайс, — а німці, визволені з-під влади гітлерівців, створили її за допомогою росіян.

— Щоб, використавши цю організацію, завоювати Німеччину?

— Хіба я схожий на завойовника? — усміхнувся Пане.

— Але ж ти не росіянин.

— Комуністи, Генріху, завжди, в усі часи боролися за свободу і незалежність Німеччини.

— Ти став комуністом?

— Коли б у Німеччині при владі стояли комуністи, Радянська країна була б найбільшим другом Німеччини.

— Так, мабуть… — згодився Генріх.

— Російські більшовики лишилися тими самими більшовиками, які перші уклали з Німеччиною Рапалльську угоду і цим звільнили її від блокади країн-переможниць, — нагадав Вайс. — Отже, росіяни, як і раніше, хочуть, щоб Німеччина була вільна, незалежна і, звичайно, соціалістична.

— Тільки, знаєш, — сердито сказав Генріх, — не нав'язуй мені, будь ласка, ніяких вірувань. — Я хочу залишатися вільним.

— Сам?

— Там побачимо, — ухильно відповів Генріх. — В усякому разі, тепер я не з тими, з ким був. Цього тобі досить?

Вайс промовчав. Він думав про одержану через зв'язкового ще до цих ризикованих розмов з Генріхом шифровку від Баришева.

Баришев передбачливо казав про основне:

«Все сам. Адже і там люди. Знайди, переконай. Шварцкопф Генріх? Відмежуй од Віллі. Рудольф не захотів бути з ними. Його вбили. Якщо син піде далі за батька, він зробить там набагато більше, ніж можеш ти. Це буде найкраще, що ти зробиш».

Значить, Вайс повинен домогтися, щоб Генріх став його соратником.

Як завжди після вдало проведеної операції, Зубов з особливим запалом узявся за службові справи. На цей раз йому доручили керувати будівництвом складів для зберігання металолому.

Власне, складів можна було не будувати, а обмежитися прилеглими до залізниці платформами, укріпивши їхній фундамент. Але Зубов підтримав проект архітектора Рудольфа Зальцмана, представника круппівської фірми і племінника одного з її директорів. Зальцманові надзвичайно хотілося побудувати монументальні, з гробоподібним дахом і строго суворі, в стилі Третьої імперії, споруди. Так і було вирішено, а це вимагало багато часу, додаткової робочої сили і цінних будівельних матеріалів.

Канцелярія Зубова містилася в критій дрезині, і він легко подорожував по будівельних об'єктах, розпікаючи підлеглих за найменший промах. Демонструючи нетерпиму вимогливість, він примушував підлеглих переробляти вже наполовину зроблену роботу, твердячи, що йдеться про німецький технічний престиж. Зубов був такий зайнятий, що Йоганнові лише на другий вечір після операції вдалося побачитися з ним.

Як уже не раз бувало після вдалих вилазок, Зубов доповів Вайсові про цю чудово виконану операцію надзвичайно лаконічно. Дуже вже йому хотілося, щоб Йоганн сам детально розпитав його.

Але Йоганн, ніби з помсти за це неприховане торжество Зубова, вислухав його надто стисле повідомлення, як щось цілком закономірне, і ні про що не розпитував. Він лише поцікавився, чи не можна влаштувати побачення Шварцкопфа із звільненими німцями і чи може ця зустріч вплинути на Генріха в потрібному напрямку. Зубов образився:

— Виходить, тобі ці німці потрібні були лише як співрозмовники для твого есесівця?

Йоганн відповів стримано:

— Якщо Генріх Шварцкопф буде з нами, вважай це за найкраще з усього, що ми тут зробили.

Зубов недовірливо всміхнувся. Поміркувавши, він все-таки обіцяв усе влаштувати, але просив кілька днів на підготовку. Основні труднощі, як він пояснив, полягали не в тому, щоб організувати зустріч, а в тому, що треба було ще з'ясувати, чи ці німці придатні для розмови з Шварцкопфом, чи ні.

А ось про те, як виконав своє завдання Ярослав Чижевський, Вайс розпитав Зубова з особливою ретельністю. І виявилося, що зовсім не все тут гаразд.

Чижевський з'єднався з групою польських патріотів, передав їм матеріали, які незаперечно свідчили, що пан Душкевич — давній провокатор. І вся група розосередилася. Люди пішли в глибоке підпілля. Але замах на Шварцкопфа не анульований, лише термін пересунувся. Отже, життя Генріха, як і раніше, в небезпеці. І винен у цьому Йоганн, бо не вважав за потрібно вчасно розповісти про все Зубову.