Він наказав Зубову та його інтернаціональній групі активізуватися. Поляків, чехів, угорців і росіян, що входили в цю групу, Зубов за допомогою Брігітти призначив для обслуговування у будинки її знайомих. Вдень вони спокійно виконували обов'язки кухарів, двірників, садівників, а ночами здійснювали на чолі з Зубовим силові акти, частину яких за рекомендацією Вайса вони приписували якійсь таємничій спілці штурмовиків імені Рема, що нібито, мстить есесівцям і гестапівцям за страту свого ватажка.

А щодо висадження в повітря залізничних ешелонів і складів з боєприпасами і пальним, то ці операції залишалися анонімними.

На нараді керівного складу «штабу Валі», в якому взяли участь прибулі з Берліна співробітники СД, було висловлено таке припущення: не виключено, що ворожа розвідка засікла розташування «штабу Валі» і почала за ним стежити.

Це припущення зробили самі абверівці, керівники «штабу». Представники СД заперечили, вбачаючи тут скоріше регулярні терористичні дії розрізнених груп польських патріотів.

І все ж у результаті тривалих обговорень і суперечок вирішили передислокувати «штаб Валі» в район Кенінгсберга.

А внутрішній розпорядок «штабу Валі» і підлеглих йому розвідувально-диверсійних шкіл члени комісії СД визнали задовільним. Разом з абверівцями вони підписали протокол обстеження і приклали його до доповідної на ім'я рейхсфюрера СС Гіммлера, який був украй стурбований становищем, що склалося в «штабі Валі».

І хоч неприязнь Гіммлера до Канаріса була дуже велика і Гіммлер просто горів бажанням підкласти адміралові палицю в колеса, в даному випадку інтереси рейху перемогли.

Так, внаслідок діяльності Вайса та його розвідувальної сітки співробітники абверу мусили залишити прекрасну, із здоровим кліматом місцевість поблизу Варшави і помандрувати в кам'янисту, вологу і вітряну Прибалтику. З переїздом були пов'язані не лише побутові труднощі. Передислокація всієї системи «штабу Валі» вимагала багато часу і, власне, надовго виводила з ладу важливий розвідувальний орган вермахту.

Витрати від такої перерви в нормальній роботі «штабу Валі» були рівнозначні найбільшій диверсії, що принесла збитки, які навіть не підлягають обліку, такі вони серйозні.

Але, крім усього іншого, для Йоганна Вайса було найважливіше те, щоб разом з особистим складом, устаткуванням, приписаним до штабу майном повністю передислокувалися на нове місце ті люди, яких він знайшов і навчив, які працювали в складній мережі, розгалуженій всередині абверу. І ці радянські люди, співробітники Вайса, виконуватимуть свої обов'язки в нових умовах. І наша розвідка знатиме про всі ворожі замисли, що визріватимуть під бетонним тім'ям «штабу Валі», де б він не був — у затишному лісі під Варшавою чи на кам'янистому грунті в районі Кенігсберга. І не так важливо, що тут розташування «штабу Валі» приховує вже не дощана, а неприступна залізобетонна огорожа: за нею є і свої, радянські люди.

В технічній лабораторії «штабу Валі» уже другий місяць працював хімік Петер Хіммель — спеціаліст по виготовленню симпатичного чорнила. В його обов'язки входив також інструктаж курсантів про способи застосування цього чорнила.

Це був старий член націонал-соціалістської партії, фронтовик, тяжко поранений під Смоленськом. Після госпіталю його направили в систему абверу.

Педантичний, небагатослівний, він був надзвичайно високої думки про свою персону, вважаючи, що два ордени залізного хреста першого і другого класу промовляють самі за себе. Сім'я його загинула в перші ж місяці війни при бомбардуванні Кенігсберга радянською морською авіацією. Тому для всіх було зрозуміло, чому він похмурий і відлюдькуватий.

Так само коротко і без усмішки Петер Хіммель, він же Петрусь Матусов, доповів про себе Вайсові, передаючи йому секретку Центру.

Сім'я Петруся Матусова загинула в Мінську в перші дні війни. З групою білоруських чекістів він організував партизанський загін. Потім його відізвали в партизанський штаб. Командував загоном, був тяжко поранений, пролежав у госпіталі. Потім він відбував військову службу, як санітар одного з госпіталів для поранених німецьких військовополонених. Знання німецької мови допомогло йому вміло прислужувати німецьким солдатам і офіцерам, а також узнавати те, що мала знати людина, яка виявила бажання працювати у ворожому тилу.

Після того як він таким чином підвищив не тільки медичну кваліфікацію, але й кваліфікацію розвідника, серед німецьких військовополонених знайшли відповідний типаж з підхожою біографією. Потім Матусова перекинули через лінію фронту, пройшовши систему явок, він опинився в розташуванні «штабу Валі» на вищезгаданій посаді.

Поступово вводячи Матусова в курс справи, Вайс переконався, що йому є на кого покластися, якщо виникне необхідність передати свою посаду — не ту, яка числиться в штатному розкладі співробітників «штабу Валі», а ту, яку мусить тут виконувати радянський розвідник. Петер Хіммель цілком впорається, коли заступить Йоганна Вайса, який просунувся в своїй службовій кар'єрі уже до звання обер-лейтенанта служби абверу.