— Завоювати країну — це тільки початок підкорення. Для другої, вирішальної стадії необхідна не хоробрість, а доблесть державно мислячого розуму. Так, керуючись генієм наших ділових кіл, ми, імперські чиновники, перетворили французькі, чеські, бельгійські, голландські заводи не тільки на постачальників озброєння для вермахту. Ми так реконструювали їхню виробничу могутність, що тепер кожний завод випускає тільки певні деталі, які відсилають потім для складання до Німеччини. Ми не лишили на місці устаткування, що застосовувалося раніше для вироблення готової продукції, а розкидали його по всій Європі, спеціалізуючи підприємства для виготовлення лише якоїсь однієї деталі, однієї частини механізму. І коли ці підприємства виявляться одрізаними від Німеччини, їх спіткає економічна катастрофа. Таке розчленування економічних комплексів рівнозначне тому, що, коли б розібрати механізм ось цього мого чудового швейцарського годинника, — він постукав нігтем по циферблату, — розкласти деталі в окремі коробочки, подарувати коробочки своїм знайомим, а потім запитувати в них, котра зараз година. Подібні економічні витівки колись ми, юні кадети, виробляли з дівчатами легкої поведінки. Розривали банкнот на частини, і, щоб зібрати його, дівчина мусила приділяти увагу не одному, а всім, у кого опинились клаптики банкнота. Такий спосіб ми і застосували для європейської економіки. — Усміхнувшись, радник додав зневажливо: — Я навів цей приклад, щоб ви зрозуміли суть наших зусиль. І, запевняю вас, все це дужче тримає в полоні економіку Європи, ніж присутність там наших окупаційних частин.

Вайс сказав обережно:

— Пане граф, мені здається, незважаючи на всю вашу далекоглядність, у ваших словах відчувається деяка невпевненність.

Радник відразу кинувся в наступ:

— А ви гадаєте, ми, старше покоління німців, не зважаємо на сумний для нас досвід першої світової війни? Помиляєтесь, дорогесенький. Ви, молодь, дуже самовпевнена і не сприймаєте досвід історії. Для вас, наприклад, концтабори — лише засіб знищення нижчих рас, а понад мільйон іноземних робітників — тільки раби для виробництва зброї. А для нас, старшого покоління, це дещо вагоміше.

— А що саме? — запитав Вайс.

Граф, прикриваючи тугими повіками опуклі очі, відкинувся на м'яку спинку крісла і повільно вимовив сонним, байдужим тоном:

— Для нас, політиків, це гарантійний людино-фонд, який ми завжди можемо пустити в оборот.

— Яким чином?

— В розсудливих умовах розсудливі німці стримають нерозсудливих від знищення заложників. Та й годі.

— А чому, наважуюсь я запитати, особисто вас ця проблема так цікавить?

Радник відповів, самовдоволено усміхаючись:

— А тому, що я довірена особа деяких високопоставлених осіб імперії і, перебуваючи на території генерал-губернаторства за дорученням згори, цікавлюсь, хто із в'язнів концтабору являє собою цінність, за яку можна одержати від зацікавленої сторони певні матеріальні цінності. І думаю, що ви, як співробітник абверу, могли б зробити мені деякі послуги в цьому напрямку. Адже ви займаєтесь чимсь подібним, але у вузьких межах своїх можливостей. Капітан фон Дітріх, до якого я дозволив собі звернутися, атестував мені вас з кращого боку.

Вайс схилив голову і виявив своє бажання допомогти раднику всім, чим зможе. Радник поскаржився:

— Мені важко приходиться з адміністрацією табору. Я мушу виступати, як представник Червоного Хреста, щоб привернути до себе деяких в'язнів, викликати в них щире ставлення. Тим із них, хто являє особливу цінність, я намагаюсь забезпечити раціон, який продовжив би їхнє існування. Але представники служби гестапо, що дотримуються наших догм занадто ретельно і догматично, безцеремонно умертвляють контингент, що мені довірився. Мені здасться, що такий поспіх пояснюється просто зацікавленістю в тих скромних посилках, які я, як щедрий ангел, вручаю деяким в'язням. — Суворо сказав Вайсу: — Для вас, молодих людей, погроми і знищення євреїв у Німеччині були лише природним виявленням расових інстинктів. А ми, економісти, підходили до цього фактора з позицій не почуття, а розуму. Рейх одержав мільярди золотих марок, що належали неарійцям, це переважило позики, які давали нам США і Великобританія. — Ляснувши себе по товстому коліні, радник заявив: — Ось, мій дорогий, що таке чистий розум в його абсолютному виявленні! — Сказав ущипливо: — Ви, молодь, у концентраційних таборах зміцнюєте свою нервову систему, навчаючись стріляти по напівтрупах, а ми, серйозні німці, змушені копирсатися в цих напівтрупах: треба ж здобувати рейхові золото й валюту.

Вайс, щоб розпекти радника, сказав:

— Пане граф, ви маєте на увазі золоті зуби, мости і коронки мерців? То, запевняю вас, для цього поставлено спеціальних людей з кліщами.

Радник не образився чи не вважав за потрібне образитись. Його зовсім не зачепили Вайсові слова. Він пояснив свою думку:

— Я маю на увазі самих в'язнів, точніше деяких із них. Тих, чиї родичі встигли не лише емігрувати на Захід, але й захопити з собою чималі кошти або вже мали значні вклади в банках США, Англії, Швейцарії. Моя ідея, про яку я доповів рейхсфюреру Гіммлеру, полягає в тому, щоб стати над расовими забобонами і запропонувати тим, хто зараз живе розкішно, користуючись гостинністю західних держав, потурбуватися про своїх нещасних родичів і перевести відповідні суми на рахунок наших контрагентів.

Вайс запитав по-діловому:

— Отже, ви пропонуєте торгувати в'язнями?

Радник зневажливо скривився:

— На мові ділових людей це звучить інакше. Скажімо, відшкодування втрат на утримання осіб, не зайнятих продуктивною працею внаслідок необхідності їхнього перевиховання в специфічних умовах. — Допитливо дивлячись на Вайса жаб'ячими, вологими очима, радник нагадав: — Капітан Дітріх рекомендував мені вас після того, як я дещо розвідав. Виявляється, ви добре знаєте всі тонкощі режиму в таборі і, як помічник капітана Дітріха, відвідали багато концтаборів. Через це я пропоную — за певну винагороду, звичайно, на чисто діловій угоді, — щоб ви використали вашу агентуру в таборах для виявлення осіб, що мають матеріально забезпечених родичів за кордоном.

— Я вважаю, — поважно сказав Вайс, — про це нам слід повідомити наше командування, і, коли буде відповідний наказ, наша агентура, безумовно, його виконає.

Радник знову скривився:

— Зрозумійте, — сказав він трохи роздратовано, — це особисто моя ідея. Я розповів про неї деяким високопоставленим персонам в імперському керівництві, і вони зацікавились. Але коли про заплановану операцію буде розголошено в будь-якій формі, навіть у формі секретного наказу, інші можуть теж зацікавитись нею, і тоді, хоч яка велика була б одержана сума, вона зменшиться відповідно до числа зацікавлених осіб і стане вже не такою значною.