— А як щодо жіночих ролей? — похмуро спитав Едмунд і поглянув на Марію.

Марія мимоволі зашарілася й відповіла:

— Я взяла роль, яку мала виконувати леді Ревеншоу, — і вже сміливіше додала: — А міс Кроуфорд буде Амелією.

— Я не думав, що в нас так легко знайдуться виконавці для такоїп'єси, — мовив Едмунд, відвертаючись до каміна, де сиділи його матір, тітка і Фанні, і сів біля них з украй роздратованим виглядом. Містер Рашворт пішов за ним, щоб закінчити свою розповідь:

— Я виходжу на сцену тричі, і в мене сорок дві репліки. Це не абищо, хіба не так? Тільки мені не до вподоби, що доведеться так вичепуритися. Я, мабуть, не впізнаю себе в тому голубому костюмі та рожевому плащі.

Едмунд не знав, що відповісти. За кілька хвилин містера Бертрама попросили з кімнати, щоб він дав деякі поради теслі; за ним вийшов і містер Йєтс; а невдовзі за ними послідував містер Рашворт, і Едмунд одразу ж скористався з цієї нагоди:

— Я не міг сказати в присутності містера Йєтса, що я думаю про цю п'єсу, щоб не образити його друзів з Еклсфорду; але тепер, люба Маріє, я мушу сказати тобі, що вважаю її зовсім непридатною для домашнього театру, і сподіваюся, ти від неї відмовишся. Певен, що, коли ти уважно її прочитаєш, ти просто не можеш вчинити інакше. Прочитай матусі або тітоньці тільки перший акт, і ти побачиш, чи подобає тобі хвалити цю п'єсу. Не маю сумніву, тобі не знадобиться навіть судження батька.

— Ми дуже по-різному дивимося на речі, — вигукнула Марія. — Повір, я уважно ознайомилася з п'єсою; і якщо вилучити деякі місця, що, звичайно, буде зроблено, я не бачу в ній нічого поганого; і, до речі, я не єдина із знайомих тобі осіб, хто вважає її дуже хорошою для домашнього театру.

— Мені шкода, якщо це так, — була його відповідь, — але в цьому разі тимаєш вести за собою інших. Ти повинна подати приклад. Якщо всі інші помиляються, тобі слід вказати їм правильний шлях і бути взірцем справжнього такту. У всьому, що стосується правил пристойності, саме твоєслово повинно бути законом для всього товариства.

Марії лестило, що він вважає її такою шанованою особою, адже вона, як ніхто, любила верховодити у компанії; і тому вона вже набагато люб'язніше відповіла:

— Я дуже вдячна тобі, Едмунде, і не сумніваюся щодо твоїх добрих намірів; утім мені здається, що ти надто серйозно дивишся на речі; і, звичайно, я не наважуся переконувати інших. Оце, як на мене, було б справді непристойним.

— Як ти собі уявляєш, невже я міг би таке вигадати? Ні, нехай переконує лише твоя поведінка. Скажи, що, поміркувавши про цю роль, ти відчуваєш, що вона не для тебе; що для неї, на твою думку, потрібні таке акторське мистецтво і впевненість у своїх силах, якими ти не володієш. Скажи про це твердо, і того буде досить. Усі, хто здатний щось зрозуміти, одразу ж збагнуть твої справжні мотиви. Вони будуть змушені відмовитися від п'єси і віддадуть належне твоїй делікатності.

— Тобі не слід брати участь у якомусь неподобстві, — мовила леді Бертрам. — Сер Томас був би невдоволений. Фанні, подзвони, будь ласка; мені вже час обідати. Сподіваюся, Джулія вже вдягнена.

— Я певен, мадам, — сказав Едмунд, випереджаючи Фанні, — що серові Томасу це справді було б не до вподоби.

— Отож-бо, моя люба; чуєш, що каже Едмунд?

— Якби я відмовилася від ролі, — мовила Марія з новим запалом, — її, безперечно, узяла б Джулія.

— Що? — вигукнув Едмунд. — Навіть якби знала, що саме спонукає до цього?

— О, вона може подумати, що я і вона — то зовсім різне… що ми не в однаковому становищі… і що їй ні до чого бути такою ж обачливою, як я вважаю за потрібне для себе. Ні, ти, будь ласка, мені вибач, але я не можу взяти назад своє слово. Усе надто далеко зайшло, все вирішено, і я не можу отак усіх розчарувати. Том просто розлютиться; і якщо ми будемо такими перебірливими, нам ніколи нічого не зіграти.

— Я тільки хотіла сказати це ж саме, — зауважила місіс Норріс. — Якщо ви будете так заперечувати проти кожної п'єси, ви нічого не зіграєте, і вийде, що стільки грошей марно вгатили в ці приготування, — це ж усім нам просто ганьба. Я не знаю цієї п'єси; але Марія каже, якщо там і є якісь слизькі місця (а вони є в будь-якій п'єсі), їх можна легко вилучити. Нам не слід бути такими вже дріб'язковими, Едмунде. Якщо містер Рашворт також має намір грати, тут не може бути нічого поганого. От тільки Тому не завадило б краще знати, чого він хоче, коли він давав вказівки теслям; вони ж півдня даремно вовтузилися з цими бічними дверима. Однак завіса вийде чудова. Дівчата гарно впоралися з цією роботою, і, гадаю, ми зможемо відіслати назад кілька десятків кілець. Нащо пришивати зайві? Та й я також, сподіваюся, була корисною, — принаймні подбала, щоб не розтринькали забагато грошей та щоб усе робилося як слід. За таким збіговиськом молодих людей завжди має приглядати хтось більш розважливий. Я забула розповісти Тому, що зі мною сьогодні трапилося. Я була біля птахівника, і тільки поглянула довкола себе та збиралася вийти, аж бачу — Дік Джексон чимчикує собі до тих дверей, що для прислуги, і в руці в нього дві дощечки — то він ніс батькові, будьте певні; мабуть, мати послала його до батька у якійсь справі, а батько й звелів йому принести дві дощечки, бо без них, бач, не міг обійтися. Я одразу ж збагнула, що він надумав, бо ж якраз тоді слугам продзвонили до обіду; а я оцих злодійкуватих людців терпіти не можу, — Джексони, вони тільки й визирають, що поцупити, я завжди так казала; руки в них загребущі; отак я й сказала хлопцеві (такий собі, знаєте, здоровий парубійко, вже років десять йому, треба якийсь сором мати): «Я сама віднесу ці дошки твоєму татові, Діку, а ти біжи додому, та хутчіше». Хлопчина аж отетерів — повернувся, навіть слівця не мовив, певно, я говорила дуже суворо; думаю, тепер він хоч на якийсь час заречеться отак нишпорити по домі. Терпіти не можу таку жадібність; твій батько такий добрий до цієї сім'ї, цілий рік дає їм роботу!

Ніхто не завдав собі клопоту їй відповісти. Незабаром повернулися всі інші, і Едмунд зрозумів, що йому нічого не лишається, як у міру своїх сил спробувати наставити їх на розум.

Обід тягся у тоскній нудьзі. Місіс Норріс знов оголосила про свою перемогу над Діком Джексоном; але ні про п'єсу, ні про приготування до неї багато не говорилося, бо несхвальне ставлення Едмунда відчували всі, навіть його брат, хоч він ніколи б у цьому не зізнався. Марія, позбавлена дружньої підтримки Генрі Кроуфорда, вирішила обійти цей предмет мовчанкою. Містер Йєтс, що прагнув сподобатись Джулії, побачив, що він навряд чи зможе розвіяти її смуток, висловлюючи свій жаль з приводу того, що вона покинула їхнє театральне товариство; а містер Рашворт, здатний думати лише про свою роль та своє вбрання, скоро виговорився і про те, й про інше.