— Дякую, люба Фанні, але я та моя сукня почуваємося чудово, тому на все добре.

Фанні знову залишилася на самоті, і настрій у неї зовсім не покращився, бо її засмутило майже все побачене та почуте; вона була прикро вражена поведінкою міс Бертрам і сердилася на містера Кроуфорда. Обравши кружний та, як їй здавалося, не найзручніший шлях до пагорба, вони невдовзі зникли з очей; і ще кілька хвилин вона не чула й не бачила нікого. Здавалося, цей лісочок був відданий у її володіння. Вона вже ладна була подумати, що Едмунд і міс Кроуфорд зовсім його покинули, але не могла припустити, що Едмунд геть забув про неї.

Чиїсь несподівані кроки відволікли її від цих невтішних роздумів; хтось швидко йшов головною стежкою. Вона очікувала побачити містера Рашворта, та це була Джулія, що, розпашіла й захекана, розчаровано подивившись на Фанні, вигукнула:

— Отакої! А де ж інші? Я гадала, що Марія і містер Кроуфорд з тобою.

Фанні пояснила.

— Оце вигадали, це ж треба! їх ніде не видно! — Вона стурбовано вдивлялася у глиб парку. — Втім, вони не могли далеко зайти. Але я теж можу вилізти звідси не гірше від Марії — навіть без будь-чиєї допомоги.

— Але ж, Джуліє, містер Рашворт от-от принесе ключа. Почекай містера Рашворта.

— Тільки не я. На сьогодні з мене досить цієї сімейки. Уяви собі, дитинко, я тільки-но спекалася його жахливої матусі. Мені довелося витримати такі тортури, поки ти тут сиділа у тиші та спокої! От побути б тобі на моєму місці, — та ти завжди примудряєшся якось уникнути такої халепи. Це було вельми несправедливе обвинувачення, але Фанні на нього не завважила, — Джулія була розлючена, а вдачу мала запальну. Фанні відчувала, що вона скоро заспокоїться, і тому не звернула уваги на її слова, лише спитала, чи не бачила вона містера Рашворта.

— Так, так, ми його бачили. Він так летів, наче йшлося про справу життя та смерті, і встиг лише сказати, куди він поспішає і де ви всі.

— Шкода, що йому завдали зайвого клопоту.

— Це вже нехай залишається на совісті міс Марії. Я не зобов'язана спокутувати її гріхи. Від його матінки я не могла видертися, поки моя занудна тітонька витанцьовувала навколо тутешньої економки; та від сина я вже постараюся втекти.

І вона тої ж миті прослизнула між палями огорожі і пішла геть, не зваживши на останній заклик Фанні сказати, чи не бачила вона міс Кроуфорд та Едмунда. Певний острах, з яким Фанні тепер чекала повернення містера Рашворта, однак, заважав їй докладно подумати про їхню відсутність. Вона відчувала, що до нього поставилися дуже негарно, і була засмучена, що їй доведеться про все йому розповісти. Він приєднався до неї хвилин через п'ять після втечі Джулії; і, хоча Фанні говорила дуже обережно, він був вочевидь глибоко скривджений і обурений. Спершу він ледве вимовив кілька слів; його погляд виражав надзвичайний подив і роздратування, він відійшов до хвіртки і стояв там, не знаючи, що вдіяти далі.

— Вони хотіли, щоб я лишилася тут; моя кузина Марія звеліла мені сказати вам, що ви знайдете їх біля пагорба чи десь поблизу.

— Я не маю наміру бігати за ними, — похмуро відповів він. — їх ніде не видно. Поки я дійду до пагорба, вони можуть ще кудись піти. Я й так уже набігався.

І він з украй невдоволеним виглядом сів поруч із Фанні.

— Мені дуже прикро, — сказала вона, — так негарно все вийшло.

Їй дуже хотілося сказати щось більш доречне.

Трохи помовчавши, він зауважив:

— Вони могли б і дочекатись мене.

— Міс Бертрам гадала, ви її наздоженете.

— Мені б не довелося її наздоганяти, якби вона лишалася на місці.

На це нічого не можна було заперечити, і Фанні промовчала. Після недовгої паузи він продовжив:

— Прошу, міс Прайс, скажіть — ви в такому ж захваті від цього містера Кроуфорда, як дехто? Я щось не бачу в ньому нічого особливого.

— Мені він зовсім не здається гарним.

— Гарним! Ніхто не назве гарним такого недомірка. У ньому немає й п'яти футів дев'яти дюймів. Я не здивуюся, якщо насправді лише п'ять футів і вісім. Як на мене, він взагалі препоганий з виду. Здається мені, ці Кроуфорди — не надто цінний додаток до нашого товариства. Нам і без них велося чудово.

Фанні стиха зітхнула, не знаючи, що на це відповісти.

— Якби я забарився з ключем, тоді їх ще можна було б якось вибачити; але я пішов одразу ж, тільки-но вона звеліла.

— Безумовно ви поводилися дуже люб'язно; і ви, звісно, йшли швидко, але ж, знаєте, відстань тут досить велика — звідси до будинку, і в самому будинку; а коли люди чекають, їм важко судити про час, і кожні півхвилини їм видаються за п'ять.

Він підвівся і знову пішов до хвіртки, буркочучи, що треба було одразу взяти ключа. Фанні, спостерігаючи за ним, відчула, що він помалу заспокоюється, і наважилася зробити ще одну спробу:

— Шкода, що ви не хочете до них приєднатися. Вони сподівалися, що з тієї частини парку краще побачать дім і зможуть поміркувати про його перебудову; але ж ви розумієте, без вас цього не можна вирішити.

Відіслати співбесідника їй було легше, ніж утримати його поруч. Містер Рашворт одразу ж заметушився.