Крокодил подумав і теж пішов подивитися, де тут можна «знайти собі житло».

Усього куренів було три: два старі й один новий, зі свіжим ще листям на даху. «Уже перший дощ, – подумав Крокодил, – заллє такий «поросячий будиночок» за півгодини». Він зазирнув усередину; війнуло вільгістю, землею й потом. Мотузяні гамаки, прикріплені до вкопаних у землю стовпів, висіли в три яруси вздовж стін. Крім гамаків, жодних меблів не було до послуг.

Крокодил спохмурнів. У міграційному «готелі» він мешкав в окремому будинку з зеленою травкою на підлозі, з великими вікнами, зручними меблями й чудово обладнаною вбиральнею. Тут, вочевидячки, за туалет правила вигрібна яма.

Ззовні сновигали, дзижчали й дзвеніли комахи. Тимор-Алк, не виймаючи рук із кишень, стояв перед плетеною стінкою – єдиною стіною місцевої вбиральні. Зовнішній вигляд був саме такий, якого боявся Крокодил – настил із безліччю дір. Та запаху не було. Крокодил чудово знав, який у таких місцях буває запах.

– Не смердить, – сказав він Тимор-Алку.

– Там очисник, – зеленоволосий показав кудись униз. І по короткій мовчанці спитав: – Ти мігрант?

– Так.

– Звідки?

– З Землі.

– А…

Він був вилицюватий, дуже блідий, схожий на розмальовану гіпсову статую. Очі не червоні, як в альбіносів, а карі, з таким же бузковим відтінком, як в інструктора Айри. З очей Крокодил зрозумів, що парубкові дуже самотньо, дуже незатишно тут, що він готується до найгіршого й страшенно радіє, що Крокодил із ним заговорив.

– Ти чув про Землю? – зацікавився Крокодил.

– Тільки те, що з неї бувають мігранти. Не часто.

– А звідки найбільше за все приїжджає мігрантів?

– Раніше багато було з Лоа, – подумавши, сказав Тимор-Алк, – але вони не їздили на Пробу.

– Чому? – спитав Крокодил зацікавлено.

Метис знизав плечима:

– А навіщо? Вони не розрізняють… не мають уявлення про те, повноправний чи залежний. У них у рідній мові слів таких нема, тому вони спершу плутали… плутались.

– Так, – сказав Крокодил. – А тепер мігрантів із Лоа менше?

– Тепер зовсім нема, – зеленоволосий провів по землі ногою в запорошеній сандалії. – їхня планета вибухнула, тільки пилюка лишилась.

– A, – здушено сказав Крокодил. – Тоді зрозуміло, чому вони мігрували.

– Це вони спершу мігрували, розумніші. А потім Лоа перевели в зону лиха, а жителів усіх – до категорії біженців, і стали купами засилати на нові світи, де взагалі нічого нема, лише атмосфера штучна. Навіть ґрунту нема. А на Раа їм закрили договір.

– Закрили договір?

– Ну, перестали приймати на Раа…

«Певно, я теж трохи плутаюся після переустановлення мови, – подумав Крокодил. – Мені досі здається, що я думаю російською, але «любов» і «кров» у цій мові не римують».

– Тобі, виходить, багато траплялося мігрантів? Як у вас на Раа до чужинців ставляться?

Тонкі парубійкові губи ледве напружились. Ніби розмову завернуло на прикру для нього тему.

– Раніше було більше, – сказав він ніби понад силу. – А ставляться по-різному. Як звичайно до людей.

Від вогнів ішли, весело перемовляючись, троє – із явним наміром ощасливити вбиральню. Біла шкіра Тимор-Алка раптом різко порожевіла, він ніяково кивнув Крокодилові й пішов у ліс, мовляв, у терміновій справі.

Після полудня, коли новоприбула група встигла поїсти, розібрати гамаки, знову зголодніти, сяк-так добути харчів і ще раз поїсти, до табору повернулися підлітки, що вже склали свою Пробу, – колишні володарі табору, нині повноправні громадяни Раа. Усі вони були напівголі, в коротких рваних штанах, схожих на пов'язки на стегнах. Усі трималися надзвичайно бундючно – наче «діди», які вперше вітають свіжаків.

Із розмов, поштивих з одного боку й поблажливих із другого, з'ясувалося, що:

• із тридцяти п'яти претендентів у їхній групі четверо попливли додому завчасу, так і не отримавши статусу;

• у їхній групі був інший інструктор, не Айра;

• сьогодні, коли споночіє, на галявині біля багать відбудеться посвячення, потім святкування, і на світанку нові громадяни відпливуть на материк.

«Старі» притягай з собою величезну, вже оббіловану тушу велетенського звіра – завбільшки з бика, подумав Крокодил із певним занепокоєнням. Звідкись узялися кухонні тесаки й залізні опори для рожна, серед господарчих споруд знайшлася кам'яна піч. Крокодил спостерігав, як «бика» збираються смажити на рожні цілим, і з сумом думав, що, коли так, їсти доведеться наполовину горіле, наполовину сире м'ясо.