Тоді, бувши ще маленькою дівчинкою, Елен ніяк до кінця не могла второпати, що той вислів означав. Але зараз цей час настав.

Вона поглянула через кермо на спідометр. Загадковий незнайомець плентався зі швидкістю не більше ніж тридцять миль на годину. Хоч би куди він їхав, але він явно не поспішав.

Аж раптом за мить усе змінилося. «Мерседес» рвонув з місця як ракета, враз задіявши всі свої п'ятсот кінських сил. І не встигла Елен натиснути на акселератор, як незнайомець зник за хмарою здійнятої пилюки.

Чорт!

Елен намацала ногою акселератор, але то була, мабуть, даремна справа. Які там перегони з таким потужним рисаком!

Загадковий чоловік щез. Його не було видно. Агентці Пірс узагалі нічого не було видно. Навіть кулі, яка летіла простісінько їй у голову.

Один дюйм. А може, два. Отак близько підібралася Елен до смерті, прямуючи ґрунтовою дорогою на закапелках Багамських островів.

Куля розтрощила вітрове скло, просвистівши біля правого вуха Пірс разом із друзками скла. Жінка навіть не встигла второпати, що сталося. І раптом… Прокляття!

Якраз попереду посеред шляху стояв загадковий незнайомець і цілився в неї з «беретти» калібру 9 мм. Коли він вистрілив знову, Елен кинулася на сидіння, натиснувши ногою на гальма. Бац! Авто зупинилось, а її голова тріснулася в передню панель.

На якусь мить Елен занишкла на сидінні, чекаючи на другий постріл. Утім, пострілу вона не почула. А натомість почула дещо гірше — кроки. Незнайомець наближався до неї.

Мій пістоль! Де ж мій пістоль?!

Елен простягла руку до правої ноги й намацала шорстку поверхню поношеної кобури. Але пістоля в ній не було. Вона ніколи її не застібала, от він і випав!

Кроки стихли. Елен нажахано вигнулася й визирнула у вікно з пасажирського боку. Ось він! Просто біля неї! Його постать застувала сонце, наче сталося якесь катастрофічне затемнення. Він підніс руку і звів затвор. У його очах не промайнуло ані іскорки жалю. Цьому типові явно раніше вже не раз доводилося вбивати.

І наразі він збирався зробити те саме.

Ні!!!

Елен швидко увімкнула задній хід і, переставивши ногу з гальма на акселератор, різко його натиснула. І в цей момент постріл розніс на друзки вікно з пасажирського боку.

Мене вбито? Чи тяжко поранено? Ні. Він не влучив!

Швидко здаючи назад, Елен ховалася за панеллю. Однією рукою вона стискала кермо, намагаючись тримати авто рівно, а другою похапцем мацала навмання під сидінням.

Знайшла!

Огорнувши пальцями руків'я, Елен витягла пістоль. Іще ніколи відчуття холодної сталі в руці не було таким приємним.

Крутнувши кермо, вона різко розвернула авто на сто вісімдесят градусів, здіймаючи хмару куряви. Ти мені хмару – і я тобі хмару. Тепер моя черга, сучий сину.

Ґрунтовка вже була не дорогою, а чимось більше подібним до канзаського торнадо.

Під прикриттям здійнятої пилюки Елен знову круто розвернулася, промчала ярдів зо сто й на кілька секунд зупинилась — якраз достатньою мірою, щоб підвестися і розчистити залишки розбитого вітрового скла. Коли скляні друзки розсипалися по капоту, вона зняла із запобіжника свій пістоль. І натиснула на газ!

Маленька синя «хонда» ревнула двигуном і рвонула вперед — тридцять, сорок, п'ятдесят миль на годину. Коли ж вона нарешті вискочила з хмари пилу, її швидкість уже сягала більше вісімдесяти!

Ти й досі тут, загадковий незнайомцю? Ти на мене чекаєш? Що ж, ось тобі від мене маленький сюрприз. Зараз я тебе встрелю, а не ти мене!

Забачивши його, Елен негайно відкрила вогонь. Незнайомець і досі стояв прямо посеред дороги — там, де вона його залишила. Тільки цього разу з однією суттєвою відмінністю: його пістоля ніде не було видно.

Це тип стояв собі, не думаючи відстрілюватися. Може, він псих? Йому що, жити набридло? От і прекрасно! Якщо він хоче смерті, то матиме її.

Елен була прекрасним стрільцем, але їй ніколи не доводилося вправлятися в стрільбі з авта, що мчить на шаленій швидкості вибоїстою дорогою. Та після третього промаху її мозок здійснив необхідні коригування траєкторії пострілу. Вчетверте вона вже не схибить.

Аж раптом Елен помітила, як загадковий незнайомець витяг свою «беретту», яку ховав за ногою.