486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле! 487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. 488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, 491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію 492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої. 493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я 494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. 495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв, 496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини, 497] Решту – інші жінки у моїх породили покоях, 498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна. 499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, 500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – 501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських 502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний. 503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене, 504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний, 505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, – 506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози. 508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого. 509] Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця, 510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши, 511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом 512] Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях. 513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, 514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, 515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, 516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, 517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! 519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських 520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних 521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне. 522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам, 523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. 524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. 525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, – 526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні. 527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі, 528] Повні дарів: нещастя – в одному, а в другому – блага. 529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний, 530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати. 531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш, 532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій, 533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі. 534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся 536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських, 537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну. 538] Та недолю й йому приділили богове – не мав він 539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків. 540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині 541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко 542] В Трої сиджу – і тобі, і дітям твоїм лиш на горе. 543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий: 544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря, 545] З півночі ж – гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая – 546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством. 547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні, 548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства. 549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці, 550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, – 551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!» 552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор 554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше, 555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене 556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість 557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо, 558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий: 560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я 561] Гектора тіло вернути, – від Зевса приходила з вістю 562] Мати до мене моя, від морського народжена старця. 563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, – 564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських. 565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний, 566] В стан наш вступити – ні від сторожі б не міг він сховатись, 567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших. 568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце, 569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш, 570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови, 572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався, 573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє – 574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів 575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім. 576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши, 577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши, 578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза 579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий, 581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати. 582] Сам же покликав служниць помити його й намастити, 583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив. 584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці, 585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши, 586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю. 587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши, 588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили. 589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши, 590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі. 591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, 593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому 594] Батькові я, – не нікчемний він дав мені викуп за нього. 595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий. 597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього, 598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, – 600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш 601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати. 602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба, 603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі – 604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці. 605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий 606] В гніві на матір Ніобу, дівчат – Артеміда мислива, 607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись: 608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї – багато. 609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали. 610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати 611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон. 612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали. 613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба. 614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу, 615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті 616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, – 617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує, 618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий 619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина, 620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»