35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея 36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа, 37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи. 38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні, 39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим 40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда 41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити. 42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:

44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються, 45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю, 46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи, 47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати. 48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі. 49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш 50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне 51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну. 52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний 53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди».

54] Так він сказав, і, те чуючи, всі улягли його слову. 55] Спільну вечерю вони спорядили, і, сівши до неї, 56] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку. 57] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, 58] Сном відпочить по похідних наметах своїх розійшлися. 59] Сам же Пелід, на березі лігши шумливого моря, 60] Тяжко стогнав, недалеко громади своїх мірмідонян, 61] В місці затишнім, де хвиля плескалася об узбережжя. 62] Там його сон огорнув, що розв'язує серця тривоги, 63] Неподоланно міцний, – він втомив своє тіло світлисте, 64] Гектора гонячи круг Іліона, обнятого вітром. 65] Враз перед ним Патрокла душа бідолашного встала, 66] Постаттю схожа на нього цілком, і ясними очима, 67] Й голосом, навіть в те саме одіння була вона вбрана. 68] Ставши йому в головах, таке вона мовила слово:

69] «Спиш ти спокійно, за мене ж і зовсім забув ти, Ахілле! 70] А до живого байдужий не був, як до мертвого нині. 71] Швидше мене поховай, щоб пройшов я Аїдову браму! 72] Душі-бо, тіні спочилих, від брами мене відганяють 73] І не дають переплисти ріку мені разом із ними, – 74] Й марно блукаю круг широкобрамного дому Аїда. 75] В смутку моїм простягни мені руку. Ви спалите тіло, 76] Й більше сюди із дому Аїда я вже не вернуся. 77] Сидячи одаль від друзів, не будемо більше з тобою 78] Радити раду живі. Мене-бо поглинула Кера 79] Згубна, яка від народження долею стала моєю. 80] Суджено все ж і тобі, на безсмертних подібний Ахілле, 81] Біля твердині багатих троян осягнути загибель. 82] Інше тобі я скажу і послухать прошу мого, слова. 83] Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле. 84] Разом, як ми в вашім домі зростали, нехай спочивають. 85] З дня, коли хлопчиком батько Менойт мене із Опоента 86] В дім ваш привіз, – убивство вчинив-бо я там з безголов'я: 87] Сина Амфідаманта убив я тоді ненавмисно, 88] Через нерозум дитячий, в грі в кості із ним посварившись, – 89] Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний, 90] Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив. 91] Хай же і кості нам спільна обом золота двоєручна 92] Урна ховає, що мати шановна тобі дарувала». 93] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 94] «Нащо сюди, моя голово люба, до мене прийшов ти 95] Й так докладно говориш? Усе-бо тобі учиню я, 96] Як ти велиш, у всьому послухаю, що ти накажеш. 97] Ближче до мене підходь! Обнімім один одного міцно 98] Й хоч на хвилину болючим уп'ємося щирим риданням!»

99] Мовивши так, простягнув він товаришу любому руки, 100] Та не обняв, – душа його зникла, як дим той, під землю 101] З шелестом тихим. Скочив на ноги Ахілл, здивувавшись, 102] Журно руками сплеснув і з жалем глибоким промовив:

103] «Леле! То навіть в оселі Аїдовій мають прожиток 104] Тінь людини й душа, хоч снаги в них нема життьової. 105] Цілу-бо ніч біля мене стояла в журбі і риданні 106] Тінь мого друга, Патрокла бездольного, дивно на нього 107] Виглядом схожа, й зі мною докладно отут розмовляла».

108] Мовив він так, і плакати всім розбудив він бажання. 109] Отже, умитих слізьми їх застала Еос розоперста 110] Круг бездиханного тіла. Володар мужів Агамемнон, 111] Мулів тим часом зібравши й людей із наметів, звелів їм 112] Дров привезти для багаття. Очолював їх благородний 113] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея. 114] Рушили в ліс, дроворубні сокири у руки узявши 115] Й сплетені міцно вірьовки, а мули ішли перед ними. 116] Вгору й в яри, уздовж і впоперек довго ходили, 117] Поки дійшли до узгір'я багатоджерельної Іди.

118] Високоверхі дуби вони там гостролезою міддю 119] Стали завзято рубать, і з хряскотом дужим дерева 120] Падали долі. На дрова усе розколовши, ахеї 121] Мулів вантажили ними, й, копитами риючи землю, 122] Ті на рівнину крізь хащі ледь з вантажем продирались. 123] Та й дроворуби несли по колоді важкій, як звелів їм 124] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея. 125] На узбережжі вантаж поскладали, де пагорб могильний 126] Приготувати намислив Ахілл для Патрокла й для себе.

127] А як нарубаних дров доволі у стос наскладали, 128] Сіли трохи спочити. Тим часом Ахілл богосвітлий 129] Вже наказав війнолюбним своїм мірмідонянам мідне 130] Підперезати озброєння й до колісниць запрягати 131] Коней. Усі підхопилися, зброю свою надягнули, 132] Скочили спритно на повози – разом бійці і візничі. 133] Рушили спершу комонні, за ними пішли і піхоти 134] Тисячі. Тіло Патрокла несли посередині друзі.

135] Кучері кожен із себе зрізав, і ними все тіло 136] Вкрили йому. Підтримував журно Ахілл богосвітлий

138] А як до місця при морі дійшли, що Ахілл показав їм, 139] Тіло на землю спустили і дрова взялись укладати.

140] Інше замислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий. 141] Ставши оподаль багаття, він кучері зрізав русяві, 142] Змалку рощені для річкового бога Сперхея, 143] Глянув на хлань винно-темну і в прикрім засмученні мовив: