Всю ніч з кімнати Максима Івановича долинали гучні голоси.

На ранок він був украй знеможений. Коли в кімнаті в ілюмінаційному блискові постав двадцять другий відвідувач, Максим невиразно скрикнув і пожбурив у нього шматок каніфолі, що випадково потрапив під руку. Темпонавт № 22 злякано зник. А Максим, начепивши коробочку універсального перекладача на шию, поквапливо забрався до кабіни машини часу і, накрутивши на циферблаті потрібні цифри, натис на червоний ґудзик пуску. Темпомобіль, переміщаючись у просторі й часі, мав потрапити до малоазіатського міста Сіракузи.

Максим відчув запаморочення. До горла підступила легка нудота, як у пасажирів літаків, коли ті провалюються у повітряні ями.

Коли він розплющив очі, то побачив, що апарат стоїть на вузенькій брукованій вулиці біля будинку з пласким дахом. Сонце стояло високо над головою, повітря дихало спекотою. Під розпеченим дашком сидів смаглявий плечистий чоловік. Йому було десь за п’ятдесят. У кучерявій бороді вилися срібні пружинки сивизни. В одній руці він тримав циркуль, у другій — кулю, пильно вдивляючись у неї, ніби силкуючись розгледіти невидиме.

— Успіху тобі у всіх починаннях, — привітав його Максим, приступивши ближче, і коробочка хутко переклала речення на давньогрецьку.

— Чи не скажеш, де оселя вельмишановного Архімеда?

— Чого тобі від нього треба? — гостро спитав грек.

— Мені б хотілося побалакати з цим великим ученим, — сором’язливо мовив Максим. — Чи то правда, що він відкрив знаменитий закон і вмів добувати квадратні корені з дуже великих чисел, а ще…

Грекове обличчя збуряковіло, на чолі набрякли жили. Він хрипко прокричав кілька слів, і універсальний перекладач безпорадно затріщав.

— Що з вами?! Я тільки хотів дізнатись…

— Дізнатись! І цей теж! — з мукою в голосі заволав грек і, приклавши кулю до плеча, мов ядро, чимдуж метнув її в Максима.

Якимось дивом Максим ухилився і запально гукнув:

— Ти що, з глузду з’їхав? Дикун ти, а не стародавній грек! Я завжди з повагою думав про стародавніх греків як про носіїв високої культури, але тепер бачу, що глибоко помилявся! Невже важко сказати, де живе славетний Архімед?

— Я — Архімед, — понуро зізнався грек, нервово погладжуючи бороду. — Пробач, прибульцю, замалим не завдав тобі шкоди. Видно, боги на мить відібрали в мене розум. Повір, дуже важко зберігати спокій, коли тебе цілий тиждень один за одним навідують чужоземці і звертаються з пустими запитаннями, як от ти. Спершу рослявий муж у золотавій одежі, тоді…

— …Тоді у сріблястій одежі, — підхопив Максим.

— Звідки ти знаєш? — нашорошився Архімед. — Чи не твої вони друзі?

— Ні, вони не мої друзі. Та я знаю про них, бо вони приходили і до мене!

— Виходить, і ти вчений? — зрадів Архімед. — Тоді, може, поясниш мені, про який такий закон правили прибульці? Та й ти, либонь, згадував про якийсь закон.

— Найперше хочу нагадати, що у воді предмети видаються легшими.

Архімед нетерпляче ляснув пальцями.

— Ближче до суті! Я давно помітив і зрозумів, що то вода виштовхує тіло, занурене в неї.

— Зануримо будь-який предмет, скажімо, твою кулю, у ванну. Рівень води підіймається. Куля витискує рідину об’ємом, що дорівнює її власному. Ця рідина намагається зайняти свій попередній об’єм і виштовхнути кулю з силою…

— З силою, скерованою вгору, — в захваті вдарив себе по стегну Архімед, — і рівною вазі води, що витіснила куля! Послухай-но лишень! Закон цей універсальний! Він підходить для будь-якого предмета!

— Оце і є знаменитий Архімедів закон, широко знаний у нас. Його вивчають навіть у школі.

Архімед аж пританцьовував від захоплення.

— Я давно міркував над цим! І тепер усе стало враз ясно! Ев-ри-ка!!!

І з криком “Еврика!”, не в змозі стримати почуттів, він помчав вулицями Сіракуз.

Він повернувся лише за півгодини, радий і майже не задиханий — давньогрецька спортивна підготовка давалася взнаки.

— Зайдімо в оселю, прибульцю! — сяйнув вія білозубою усмішкою. — Гадаю, нам є про що погомоніти.

Вони зайшли до покою, і Максим побачив, що весь він заповнений сувоями, що лежали на ложах, під ложами, стояли сторчма по кутках, а то й просто валялися долі.

— Оце все плоди моїх роздумів, — гордовито повів рукою господар.

Він здмухував легкий порох, розгортав креслення і, даючи короткі пояснення, нишком позирав на Максима. Катапульти, підіймальні механізми, блоки в найфантастичніших поєднаннях, геометричні креслення, знову катапульти… Та, розгорнувши одне з креслень і ледь поглянувши на нього, Архімед хапливо згорнув сувій і густо почервонів.

Все ж Максим устиг дещо завважити і вже наготувався ставити запитання, як тоненько пролунав зумер, даючи знати, що енергія невдовзі вичерпається. Натиснувши на ґудзик браслета, він відімкнув сигнал і заквапився до виходу. Архімед, що йшов за ним, зненацька спитав: