Шрифт:
— Ну, дав він тобі по пиці, але ж не пристрелив. Куди ти подівся?
— Пішов митися і сушитися.
— А я мушу мерзнути? Що за дикий народ… Я тобі теж зараз затоплю по мордяці! Ти, свиното, видно тільки й тямиш, що мову жестів.
— Пане майор, — зупинив його Шеєр, — що то за людина? — Прикмети підпільника-радиста збігалися.
— Недолюдок, а не людина!
— Що він хоче? Я зовсім не розумію російської мови.
— У тім-то й річ, що він нічого не хоче, а надто — працювати. Справжнє двоноге втілення ледацтва! Та ще з ненажерливою утробою…
— Він у чомусь завинив?
— Розумієте, якийсь полковник примусив його мити машину, то він знехтував своїм обов'язком запалити у мене грубку. І от наслідок — ми з вами сидимо, як в морозильнику!
— Миє машини? — радо підхопив Шеєр. — Моя теж по дашок забрьохана!
— Гаразд. Вимиє! Та спочатку хай запалить грубку.
— Добре. А я тим часом попереджу свого водія. Мій Ганс може цьому дідові звернути шию, мов півню…
Лютке розташувався у машині по-панськи — розвалився і поважно читав свіжий номер «Панцер форан». «Опель» з особливою прикметою усе стояв. Мотор його тихенько хурчав, водій палив цигарку, ще якихось двоє бовваніли на задньому сидінні.
Шеєр відчинив дверцята і нахилився до Лютке:
— Підготуй спідометр… Цифри не забув?
— Ні.
— Слухай: зараз із сарая з дровами піде дідок. Потім він митиме нашу машину. Накажи йому протерти скло зсередини. Збагнув? Він зніме показання спідометра.
— Слухаюсь, гер гауптман!
Двійко в «опелі» тупили в них чотири ока. У Шеєра була єдина можливість зав'язати контакт з грубником, і то — миттєвий, коли той понесе дрова і заступить шлях.
Ось він вийшов із сарая. Навсебіч стирчать цурпалки…
— Шнеллєр, русіше швайне! — загорлав Шеєр, входячи в приміщення слідом за грубником, і швидко мовив у спину: — Потрібні виступці сорокового розміру. Не озирайтеся!
— Ношу сорок п'ятий, — буркнув той.
— Зараз митимете мою машину. Спідометр… Цифри… Терміново передайте їх до Центру. Крім того: в районі Ачікулак — Норток корпус «Ф». І ще: унтерштурмфюрер Майєр служить у Хейніша. Викликає інтерес. Вивчається. Будьте обережні: у дворі машина абверу. Все. Геть з дороги, свиното!
…І ось тепер Адольфа Шеєра нуртували запитання: чи все зрозумів «дідусь Маклай», чи добре запам'ятав цифри, чи пішла в ефір радіограма? За повідомлення Крістіни Бергер німці сплатили високою ціною. Чому ж його інформацію знецінено? А що це так, сумніву не лишалося. Чи, може, не дійшла, не почута? Він ще двічі їздив до П'ятигорська, і щоразу «дідусь Маклай» за наказом пана редактора ретельно мив його машину. Чому ж?..
Розділ тринадцятий
ОПЕРАЦІЯ «ГАЧОК»
Гауптман Адольф Шеєр губився у здогадках, а майор Анзор Тамбуліді знав…
Тридцять сьома армія під командуванням генерал-майора П. М. Козлова тримала оборону на рубежі Тереку і Баксану, від Змійської до Гунделена. Німці тихцем накопичували тут величезні сили — піхоти мали втричі більше, на кожну нашу гармату — по одинадцять своїх стволів, на кожен міномет — по десять. Танків у Тридцять сьомій армії зовсім не було, а ворог сконцентрував танковий таран з двох дивізій. Про це було вчасно повідомлено — висновків не зроблено. Рано-вранці 25 жовтня фашистські літаки розбомбили армійський штаб у Долинському. Загинуло і було поранено багато штабних офіцерів. Штаб перебрався в непідготовлений КП у селищі Хасаньї і втратив оперативне керівництво військом. Першого ж дня наступу німецькі танки на дільниці 626-го полку прорвали оборону і пройшли вглиб на 20 кілометрів. Почався відступ — без зв'язку, у напівоточенні…
Знав також Анзор ще й інше: німцю бути битим! Ось тут, на підступах до Орджонікідзе, на його околицях, звідки вже б'ють німецькі міномети. І це було не теоретичне знання, не ортодоксальна й тупа переконаність, а глибока віра, яка жила в ньому і в інших. Що ламало німця з усією його перевагою в танках і літаках, гарматах і мінометах, власних вояках і приневолених «союзниках»? Найкраще відповів на це Анзорові зворушливий і водночас героїчний документ [52] , з яким він познайомився в політуправлінні:
52
Нині зберігається в Московському музеї прикордонних військ.
«Протокол загальних партійних зборів застави № 12.
4 листопада 1942 року.
Присутні: Михеїв і Купріянов.
Порядок денний: Слухали товариша Алтуніна Федора Григоровича. Заява про прийом у партію під час бою.
Ухвалили: тов. Алтуніна кандидатом у члени ВКП(б), як такого, що довів у бою відданість партії, — прийняти.
Голова Михеїв.
Секретар Купріянов».
Протокол було нотовано на обгорілому, забрудненому клаптику шпалер, але складено по всій формі — з датою і підписами. До нього додано вже чистий протокол партійних зборів з докладною розповіддю парторга третього батальйону Г. Михеїва про обставини прийому до партії Алтуніна Федора Григоровича.