«Тримайся, Костику, тримайся, хлопче! — напучував самого себе. — Не давай волі почуттям. На ратному полі без фронту і флангів солдат Батьківщини не має права воювати з відкритим забралом…»

Два з половиною кілометри брил-сходів ведуть на маківку Кіфхойзеру, до велетенського архітектурно-скульптурного несмаку — 25-ти тисяч кубометрів дикого каміння вагою у 125 тисяч тонн. Потворно і важко височить циклопічна вежа, увінчана кам'яною кайзерівською короною. Біля підніжжя закам'янів сплячий Фрідріх Барбаросса з бородою, що стелеться по землі. Перед ним кінно бронзовіє насуплений кайзер Вільгельм Перший. Легенда запевняє, що, коли засохла груша раптом розквітне, імператор Фріц Рудобородий нараз прокинеться, вийде з підземелля і знову поведе до звитяг «дранг нах Остен» [32] німецькі легіони, щоб вогнем і мечем здобути життєвий простір — лебенсраум, а заодно і великий простір — гросраум. Слід гадати, що фюрер вважав, ніби саме в його особі розквітла засохла груша, бо це він для плану загарбання СРСР спочатку вигадав криптонім «Фріц», а потім ще прямолінійніший — «План Барбаросса».

Гауптман Шеєр, попри його теперішнє похмільне прозріння і прикре для його душевної рівноваги, але надто переконливе усвідомлення неминучого краху «тисячолітного» рейху, являв собою типовий зразок новоспеченого вченого, дбайливо викоханого в нацистському науковому інкубаторі.

Зовні це був середній на зріст, русявий та білобровий чоловік, худорлявий і гнучкий, фізично добре розвинутий і м'язистий, тренований по воєнізованих «таборах праці» для молоді, переважно з гітлерюгенду, ще однієї втіленої в життя «величної» і «геніальної» ідеї фюрера. Зачіску, як і багато-багато інших молодих німців, носив а ля Гітлер. Щоправда, тепер він намагався відкидати волосся з лоба, але воно — віддавна, чи не змалку, призвичаєне — вперто спадало навскоси, діагонально перекреслюючи його високе чоло з ще малопомітними зморшками. Його прозорі блякло-сірі, мов вода з Німецького моря, великі й трохи опуклі очі промовисто свідчили про те, що наймолодший представник роду Шеєрів з дідів-прадідів походить з північних провінцій старої Німеччини. Так воно й виявилося насправді — родовід його здавна мешкав у Шлезвіг-Гольдштейні. Ні, це не темноволосий, набряклий в пивних-бірхаузах і череватий зразок арійця баварського походження.

Була в ньому інша, вже внутрішня, типова риса — надзвичайне, якесь штучне, явно неприродне вміння мислити готовими, шліфованими, на диво заяложеними формулюваннями, що їх на відміну од «середньоосвітнього» німця він вільно пересипав довжелезними і громіздкими цитатами із різних джерел у рійних, придатних до певного випадку комбінаціях. Мабуть, у цьому й полягає єдино можливий «творчий пошук» у прокрустовому ложі нацистів для гуманітарних наук.

Здебільшого Шеєр наодинці був якийсь пригнічений, тихо сидів десь у кутку невеличкої садиби у горах, за містом і, якщо його ніхто не турбував, міг годинами мовчки тупо дивитися просто себе згаслими, невидющими очима. А втім, у розмові потроху жвавішав і, забувшись, звично просторікував, як у себе в «третьому рейху».

З розмов поступово вимальовувався сталий напрям його думок, який ще тиждень тому був для нього визначальним у кар'єрі і наукових розвідках.

Провідна концепція — з часів Римської імперії германці утвердили себе головною, здатною до рішучого опору силою в центрі Європи. Нині вони — спадкоємці континентальної імперії стародавніх римлян. З давніх-давен, на різних етапах історичного розвою всього людства німці — найвойовничіша і найосвіченіша нація. Звідси — обумовлене самою еволюцією тяжіння й всенародне покликання до світового панування як до суспільного важеля перебудови світу за найліпшим німецьким зразком. Сам господь-бог поклав до рук німця месіанський хрест. «Гот міт унс» [33] на пряжці хрестоносного вояки, бо хрест — це меч. Сміливі тевтонські лицарі віддавна перебувають у невщухаючій борні з європейськими варварами-недолюдками, що завжди напосідали на них звідусіль. Тяжкі поразки минулого — наслідок нерозумного розпорошення сил нації. Однак нині, в умовах об'єднаної в панцирний кулак Великонімеччини, германці чистої арійської крові заповзялися нарешті утверджувати «новий порядок» на всій земній кулі. Причому Шеєр підкреслював спадкоємність, традиційність історичної естафети з минулого в сучасне, сьогоденну послідовну реалізацію породжених в минулому ідей. Це відбилося і в його нотатнику, який мав нещастя переписувати радянський офіцер-розвідник капітан Калина.

Нотатник Шеєра містив, приміром, три виписки з книги кайзерівського генерала Людендорфа «Мої спогади про війну 1914–1918 рр.», які умовно можна було поділити на рабовласницьку, економічну й стратегічну.

Перша: «Я не мріяв про територіальні загарбання ні на Україні, ані на Кавказі і мав намір лише одержати звідти ту сировину, котра нам була до краю необхідна для життя взагалі і продовження ведення війни… Я також планував по можливості використати людську силу цих країв, частково для формування військ, а частково, що обіцяло набагато більше, завдяки вербуванню робочої сили для фатерлянду на зміну тих німців, яких можливо було мобілізувати до війська».

Друга: «У Грузії нам необхідно було діяти енергійно… Нафту з Баку ми могли одержати лише в тому випадку, якщо ми покладалися б тільки на власні сили… Але головним питанням в усьому цьому було, звичайно, як нам потрапити в Баку».

Третя: «Окупація Грузії давала Німеччині можливість, незалежно від Туреччини, дістатися до кавказької сировини і одержати можливість експлуатувати залізницю, що йде через Тифліс. Ця залізниця мала величезне значення для ведення війни в Північній Персії, і експлуатація її під німецьким наглядом була б успішнішою, аніж за турецького сприяння. Нарешті, ми повинні були зробити спробу поповнити свою армію грузинськими військами, які могли бути використані проти Англії».

— Скажіть мені, Шеєре, — якось запитав Калина, — невже ви серйозно вважаєте захоплення півазійського континенту з Індією виключно силами групи армій «А» за можливе? Чи не здається це вам військовою фантасмагорією?

— Не здається, гер радянський гауптман, — забувши, що він не в Берліні, мстиво зазначив автор книги, котрій за всіх умов не випадало бути написаною. — Мене добре зорієнтували в Оберкомандо дер Вермахт [34] . На особисте прохання самого рейхсміністра пропаганди доктора Йозефа Геббельса.

— І які ж орієнтири?

— Бачите, гер радянський гауптман, азійське питання стане на порядок денний лише по взяттю Кавказу. Спочатку Персію візьмемо в залізні клинці. З півночі — група армій «А», з півдня — африканська армія Роммеля, який звільняє зараз від англійського ярма Єгипет.

— Роммель — визволитель?

— У певному розумінні. Як і фон Клейст на Кавказі… Окрім того, з Туреччини рине спеціальний експедиційний корпус, що напоготові стоятиме до відповідного часу на болгаро — турецькому кордоні. З Близьким Сходом впораємося блискавично! На черзі — багатюща Індія. Першим проти неї діятиме свіже армійське з'єднання «Ф» — моторизований мобільний корпус під командуванням генерала Фельмі. Його споряджено і треновано спеціально для дій в субтропічних та екваторіальних умовах — у пекучій пустелі, холодних горах, тропічному трясовинні і непрохідних джунглях. Формується корпус у Греції. Там є відповідні умови. І партизани для тактичних тренувань…