Як слава прийде вже тоді,

Якщо мене й моїх потомків

Уже не буде на землі?

І що із того, що колись,

Хтось людям скаже: ним гордись!

Бо невідомий цей «піїт»

Тягнув із прірви цілий СВІТ,

І, дивлячись на наше небо,

Думав про всіх він, як про себе.

29.11.1966 р.

НА СТАВКУ В ОБУХОВІ

Як купались на ставку ми в Обухові,

Там зустріли ми красунь вдвох з Андрухою,

Подивились ми на них – підсідаємо,

Ніби їх давним-давно ми вже знаємо!

Почесали ми затилки, довго думали,

Та толкового нічого – не придумали.

Вже і Сонце над горою приземлилося,

Тільки щастя нам в той вечір не судилося.

Десь і карти в нас взялися, мов приманочка,

Потім лише ми узнали, що одну звуть Танічка.

А коли роздали карти ми тим панночкам,

То за картами ми взнали, що і друга – Танічка.

Вже і радість, мов весна, нас осяяла,

Тільки Таня та і друга, мов – розтанула.

28.6.1966 р.

Я ІДУ, ІДУ...

Я іду, іду, іду

В сторону до річки,

Як Оксану не знайду,

Піду – до Марічки.

29.9. 1973 р.

ПЛАНЕТА ІКС

Мої ріднесенькі земляни,

Це я звертаюся до вас,

Не будьте ж ви, як ті «бажанні»,

Що в кріслах «думають» про нас.

І це потрібно пам’ятати,

Що бомби атомні не ті,

Які спалили Херосіму

В останній світовій війні.

Тому давайте пригадаєм

Життя і смерть планети Ікс,

Яка була нам, як сестрою,

Поки з’явивсь там комуніст.

А як було? Давно страшенно,

Коли і нас ще не було,

Жила і ще одна планета,

Яку, як м’ячик, рознесло.

А як було? Жили там люди,

Якщо їх можна так назвать,

Які створили стільки зброї,

Що вже й не знали, де дівать.

І стільки бомб тих натворили,

Оті, так названі, пани,

Що всю планету розвалили

Разом із тими, що жили.

Й коли ми бачимо, що з неба

Летить до нас метеорит,

То старші люди так і кажуть,

Що, мов помер якийсь бандит..

Отак наказує тих доля,

І так у світі буде всім,

Хто народився руйнувати,

І убивати Херосім.

О, ви правителі бездарні,

Та будьте ж, врешті, ви людьми,

Тоді і вас лякать не стануть

Такі ж недоумки, як ви.

Товариші, мої земляни,

Якщо із вас кто хоче жить,

То сійте жито і пшеницю,

А бомби нічого творить.

8.12.1966 р.

ЛЮБОВ І ГІПНОЗ

Як поглянув на дівчину,

Так очима і прилип,

А вона іде, сміється,

Як по вулиці Пилип.

Як відійду, ніби – пава,

А підійду, як – оса,

Й верещить ота лукава,

Як погане порося.

Й щоб ви їй не говорили,

Вічно йде вона в штики,

Не людина, а горила,

А попробуй щось скажи.

А попробуйте, щось проти

Тому чуду ви сказать,

То закриє так вам рота,

Що й забудеш, як вас звать.

Отака вона та діва,

А ще кажуть, що жінки –

То найкращий витвір світу...

Звісно, після – сатани.

22.5.1961 р.

БІЛЕ ЩАСТЯ

Я йшов додому із роботи

Через садок, де ріс паслін,

І так хотів знять з тебе боти,

Щоб доторкнутись до колін.

А ти, нацупивши спідничку,

Тут же зробила свій уклін,

Що всі, немов до чарівнички,

Прилипли до твоїх колін.

О, як тоді хотів підкрастись

До тебе, люба, я в той гай,

І обійнять те біле щастя,

Що обіцяло вічний рай.

І, як спаде роса у полі, –

Віднести в свіженький покіс,

І там тебе, у білій льолі,

Всю цілувати з ніг до сліз.

8.7.1964 р.

ЛЕКТОР

Присв’ячую Андрусенко В.І.