Шрифт:
— Але ж… чому… ви не сказали мені? — збентежено промимрив Голуб.
— Ми не хотіли турбувати вас…
— Нова домробітниця?… Рожі? — затинаючись бурмотів вчений.
— Так, — перебив його Челеї. — Лейтенант Рожі Харасті оберігала вас.
Голуб глянув на Естер. Дівчина схилила голову.
— Змовники!.. — вихопилось у професора. І він задерикувато почав докоряти присутнім за те, що вони таїлися перед ним, не довіряли йому.
— Але повернімося до Красная, — нагадав Челеї. — Керівник шпигунської банди дістав наказ убити хлопця…
Естер розпачливо скрикнула… Її погляд упав на циферблат. Була саме четверта година…
— Коли він зараз стрінеться з бандою, невідомо, що може статися, бо хлопчина не знає, що задумано проти нього… І в той же час банда викрала одного нашого товариша…
Естер сиділа ледь жива. В голові невідступно вертілася одна думка: Іштвана хочуть вбити…
— Товаришу підполковник, — озвалася вона, — це вам посилає Іштван… — Вона подала Челеї конверт.
Челеї здивовано глянув на дівчину і, не гаючи часу на розпити, розірвав конверт. У записці було написано:
«Приходьте в провулок Арвачка, 3. Там знайдете шпигуна Петера Кальноці».
— Їдьмо, — звернувся він до Коцки.
— Я теж поїду з вами. — Естер благально глянула на підполковника.
— Гаразд, не заперечую…
— Може, знайдеться ще одне місце в машині? — озвався професор. — Ви знову хочете обминути мене…
— О ні, товаришу Голуб, — всміхнувся Челеї. — Просимо з нами, лікар завжди згодиться…
Через кілька хвилин чотири машини мчали в напрямку Зугло.
У вікнах вілли горіло світло. Офіцери контррозвідки за двадцять метрів від будинку повискакували з машини. Челеї на ходу інструктував їх. Четверо юнаків спритно перестрибнули огорожу. Естер і Голуб залишились під прикриттям кам'яної стіни. Челеї подзвонив, але ніхто не відкликався. Він знову натис на кнопку. «Ми прибули надто пізно», — майнуло в голові. Підполковник подав рукою знак Коцці…
— Треба увірватися в дім.
Вони допомогли Естер і професорові перебратися через огорожу. Коцка оглянув вхідні двері.
— Їх важко буде виламати, — зауважив Коцка.
Він виліз на плечі молодих офіцерів і рукояткою пістолета розбив скло над дверима. Пробравшись через отвір у передпокій, відчинив зсередини двері і пішов далі. Згодом Челеї і його друзі почули оклик Коцки.
— Швидше туди! — вигукнув підполковник.
Контррозвідники один за одним увірвалися в кімнату.
Відчинилися двері. В них з'явився Коцка, блідий як стіна.
— Товаришу професоре, мерщій…
Усі зайшли в кімнату. Перед ними відкрилася жахлива картина. Біля сходів лежав Іштван весь залитий кров'ю. Неподалік — труп невідомого чоловіка.
Естер, побачивши Іштвана, тихо скрикнула і, похитуючись, відійшла до стіни. Голуб не розгубився. Він вмить опинився біля Іштвана і, опустившись навколішки, заходився його оглядати.
— Ще живий… але серце ледве б'ється… Негайно в машину!..
Два офіцери, обережно піднявши Іштвана, винесли його. Голуб пішов за ними.
Тільки-но виїхала машина з Іштваном і Голубом, як у дверях з'явились двоє контррозвідників. Вони вели під руки Гейзу Олайоша.
— Гейзо! — побіг йому назустріч підполковник.
— Бейло! — радісно вигукнув той. Вони міцно обнялися. — Я так боявся, щоб ви не спізнились!..
Обшукали весь будинок. У робочому кабінеті знайшли Фреді. Він уже опритомнів. У нього був жахливий вигляд.
— Доктор Сегеді, — промовив Олайош, вказавши на нього.
Челеї підійшов до зв'язаного, вхопив його за русяве волосся і смикнув…
— Фреді! — вигукнув Коцка.
— Одведіть! — наказав Челеї.
Офіцери поставили Фреді на ноги і повели з собою.
— Коцко! — звернувся до старшого лейтенанта підполковник. — Залишаю тобі трьох чоловік, уважно оглянь всю віллу. Я почну допит Фреді. Труп відвезуть пізніше.
— Ясно, — відказав старший лейтенант.
— Ходімо, — звернувся підполковник до Олайоша і Берецкі. Естер, схлипуючи, пішла за ними.