– Нiяк не вгадаю, хто се може бути?клопотався Вовк.- Знаєш що, ходи покажи менi його!

– Я? Нiзащо в свiтi!- скрикнув Лев.Досить уже раз страху наївся.

– Та ходи-бо! Чого боятися?Заохочував Вовк.- От знаєш що, прив'яжи себе своїм хвостом до мойого, смiлiше нам буде йти!

– Про мене,- каже Лев,- нехай i так буде.

Зв'язалися оба хвостами докупи та й пiшли. Вийшли на горбик над полянку, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився, зазирає та й шепоче до Вовка:

– Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертається Вовк, зазирає та й як не крикне:

– Дурний Леве, таж се Ослисько!- А Левовi причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається та в ноги! Через пеньки, через ярки що було духу! Дер, дер, далi втомився, став та й озирнувся.

– А що. Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тiльки язик вивiсив. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу i давно вже й духа спустив.

– А видиш,- каже до нього Лев,- ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його близько, то з самого страху помер