Хористка перша (підходить). Одпустіть мене!

Гирявий (назад руку), Оправдательні документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

Маринка (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Гирявий (до неї). А пані Лучицька скоро?

Маринка. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).

Ті ж і Котенко.

Котенко. Що? Готово?

Гирявий. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

Котенко (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

Квятковська (голос). Я в льолі...

Котенко. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

Квятковська (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

Котенко (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Гирявий. Готово! Дай третій! (Дзвонить). 

Музика починає за лаштунками тихо грати. 

Котенко. А як збор?

Гирявий. З приставними...

Котенко. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Гирявий. Він має втрати...

Котенко. Брехня!

Гирявий. Сам підраховував книги, - вірте!

Котенко. Певно, той одбира, таранкуватий?

Гирявий. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!

Котенко. Скажіть!

Гирявий. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...

Котенко. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

Ті ж і Юркович.

Юркович (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Гирявий. Ну?

Юркович (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

Котенко (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Юркович. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, - балакаю!

Котенко. І гаразд.

Юркович (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!

Котенко. Пора б; перше гребали...

Юркович. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

Котенко. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Юркович. Саме щиро.

Котенко. Лучицька б то світ перевернула?

Юркович. Вона, своїм талантом надзвичайним...

Котенко. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, - так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..

Юркович. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...

Котенко. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...