Лише до кінця життя Хайям повернувся до рідного Нишапуру. Тяготи останніх років відбилися у віршах, які закликають до обережності і замкнутості. Вважається, що Хайям обійшовся без сім'ї та дітей. За словами Ал-Байхакі, в кінці життя Хайям «мав поганий характер і був скупий», «був скупий у створенні книг та викладанні». А іранський дослідник Р. Дашнаки писав: «Омар Хайям був людиною. Не потрібно робити з нього ні п'яницю, ні ловеласа в стилі французьких романів. Він був таким же, як всі ми: деколи мерз і голодував, часом жив прекрасно, багато думав і багато працював ».

Однак якщо з трактатами Хайяма знайомі переважно фахівці, його поетична творчість - воістину народне надбання. «Рубаї» - у перекладі з арабської - буквально: учетверенний. Це власне перська форма поезії, що з'явилася в IX столітті. За словами Артура Арберрі, метр рубаї не збігається ні з одним з метрів, до яких зверталися арабські поети.

Шамсі Кайс пише про рубаї наступне: «І шляхетні й простолюдини були приголомшені цією формою; і грамотні і безграмотні полюбили її рівною мірою; і аскет і розпусник користувалися нею; вона сподобалася і побожному і грішному; люди, позбавлені слуху, нездатні відрізнити вірша від прози, що не підозрювали про існування метра і наголоси, танцювали, співаючи рубаї; глухі, не здатні відрізнити звуку труби від крику віслюка, люди з мертвими серцями, віддалені на тисячі миль від насолод звуками струн лютні, були готові продати свої душі за рубаї. Багато хто з дівчат, ув'язнених в гаремах, через любов до рубаї розбили на шматочки двері та стіни своєї невинності; багато з матрон через любов до рубаї навік втратили спокій ».