Харрі зауважив, як збентежився Туре, коли Бівіс, нахилившись, вихопив ключа й гаркнув:

– Він заарештований, телепню!

Харрі винувато дивився на Туре, відчуваючи, як руки Юссі обмацують кишені, виймаючи звідти гаманець та ключі.

– Чи не зателефонував би ти Гуннару Хагену, Туре? Він…

Юссі смикнув за наручники з такою силою, що Харрі здалось, ніби метал уп’явся у шкіру, й він зашкутильгав задом наперед у бік камери.

Вони замкнули Харрі у маленькій камері два на півтора метри, потім Юссі пішов до Туре підписати папери, а Бівіс лишився ззовні й дивився на Харрі у вічко. Той зауважив, що він хоче щось сказати, тож чекав. І нарешті Бівіс процідив голосом, що тремтів від ледь прихованої люті:

– То як почуваєшся? Таким крутим був, упіймавши двох серійних убивць, по телеку тебе показували, бачте. І от сам сидиш за ґратами й на двері витріщаєшся.

– Чому ти такий злий, Бівісе? – тихо спитав Харрі й заплющив очі. Відчув, як його гойдає, ніби він щойно зійшов на землю після тривалої морської мандрівки.

– Я не злий. Але на виродків, які стріляють у порядних поліцейських, я лютую.

– Ти помиляєшся, – зауважив Харрі й вклався на нари. – По-перше, треба казати «я лютий», по-друге, інспектор Волер не був добрим поліцейським, а по-третє, я не стріляв, а відірвав йому руку. Ось тут, біля плеча. – І Харрі показав, де саме.

Бівіс роззявив рота, але тут же стулив його, не промовивши й слова.

Харрі знову заплющив очі.

Коли Харрі розплющив очі, виявилось, що він уже пролежав у поліцейській камері дві години. Перед камерою стояв Гуннар Хаген і вовтузився з ключами, намагаючись відчинити двері.

– Даруй, Харрі, я був на нараді.

– Та все гаразд, шефе, – втішив його Харрі, потягнувся, позіхнув. – То що, я вже вільний?

– Я поговорив з поліцейським прокурором [35] , він сказав, що все гаразд. Попереднє ув’язнення – це застережний захід, а не арешт. Чув, тебе сюди запроторили двійко хлопів із Крипосу. Що сталося?

– Сподіваюся, це ти мені поясниш.

– Я?

– Крипос стежили за мною, відколи мій літак приземлився в Осло.

– Крипос?

Харрі, сівши на ліжку, пригладив рукою волосся.

– Вони стежили за мною ще від Державної лікарні. Й арешт був з цілковито формального приводу. Що коїться, босе?

Хаген, задерши підборіддя, почухав шию.

– Трясця, я мав таке передбачити!

– Що передбачити?

– Що може просочитися дещо. Про те, що ми намагаємося тебе знайти. Й що Бельман захоче цьому завадити.

– Чи не можна детальніше?

– Як я вже казав, усе доволі заплутано. У поліції проводять скорочення й оптимізацію. І розмежування сфер компетенції. Відділ розслідування убивств та Крипос давно вже не ладнають між собою. Чи в змозі така маленька країна утримувати одночасно дві структури, які опікуються одними й тими ж справами, – діткливе питання. Суперечка розгорілася не на жарт, коли у Крипос прийшов новий заступник, такий собі Мікаель Бельман.

– Розкажи про нього.

– Про Бельмана? Закінчив Поліцейську академію у Норвегії, попрацював зовсім небагато, потім потрапив у Європол у Гаазі. Потому повернувся на батьківщину таким собі вундеркіндом, якому немає іншого шляху, як лише вперед та нагору. Галас піднявся з першого ж дня, коли він зажадав узяти на роботу колишнього колегу з Європолу, іноземця.

– Часом не фіна?

Хаген кивнув згідливо.

– Юссі Колкку. У Фінляндії отримав базову поліцейську освіту, але для роботи у поліції Норвегії такої кваліфікації замало. Профспілка стала дибки. Звісно, питання вирішили: Колкку взяли на роботу тимчасово, за програмою обміну. Черговим номером Бельман заявляє, мовляв, правові норми варто тлумачити так: у випадку, коли скоєне гучне вбивство, саме Крипос має вирішувати, хто розслідуватиме – вони чи місцеве поліцейське управління. А не навпаки.

– І що?

– І це, певна річ, абсолютно неприйнятно. У нашому Поліцейському управлінні найбільший у країні відділ розслідування убивств, і ми маємо право самостійно вирішувати, які вбивства в Осло ми розслідуватимемо, у яких нам потрібна допомога, а які віддамо опікуватися Крипосу. Загалом, їх створювали, щоб вони надавали поліцейським округам технічну підтримку під час розслідування вбивств, але Бельман, не довго думаючи, наділив свій підрозділ імператорським статусом. Міністерство юстиції теж утягнули. А там швиденько зметикували, що нарешті з’явилася можливість втілити те, чому ми дотепер противилися: зробити так, щоб усі вбивства розслідувалися в одному місці. Їм по цимбалах наші заперечення, що виникне ризик однобокого розслідування, бюрократичного виродження, що наші поліцейські краще знаються на місцевих особливостях, що старші передають знання молодшим, що відбувається приплив нової крові…

– Дякую, та навертати мене вже не треба.

Хаген підняв руку:

– Гаразд, але зараз Міністерство юстиції готує пропозицію…

– Себто?

– Вони хочуть вчинити розважливо. Йдеться про те, щоб якнайліпше використати свої ресурси, яких обмаль. І якщо Крипос зможуть довести, що вони досягають кращих результатів, коли їм не треба оглядатися на місцеву поліцію…

– …тоді вся влада перейде до рук Брюна, – зазначив Харрі. – Бельману – великий кабінет, і прощавай відділ убивств?