Мьоллер підвівся. У дверях він обернувся:

– Ти не уявляєш, як мені боляче бачити тебе таким, Харрі. Ракель і ця робота – от і все, що у тебе було. Спочатку ти не зумів утримати Ракель. А тепер – роботу.

«Я втратив і те й інше чотири тижні тому, – подумав Харрі, й ця думка набатом відлунила у його голові.

– Мені дійсно боляче, Харрі. – Й двері за Мьоллером зачинилися.

Через сорок п’ять хвилин Харрі вже спав у кріслі. Так, гості до нього прийшли. Але не три дами, а начкрим.

Чотири тижні та три дні тому начальник кримінальної поліції сам запропонував влаштувати зустріч у «Боксерові», притулку блаженних бражників. Під самісіньким носом Головного управління і за два кроки від брудних задніх дворів зі стічними канавами. Тільки він сам, Харрі й Рой Квінсвік. Пояснивши це тим, що, доки не прийнято ніякого рішення, діяти краще по можливості неофіційно, щоб у нього завжди був шлях до відступу.

Про такий шлях для Харрі він не говорив.

Харрі запізнився в «Боксер» на чверть години. Начкрим сидів за одним із далеких столиків із келихом пива. Коли Харрі підсів до нього, він шкірою відчув його важкий погляд. Глибоко посаджені блакитні очі виблискували обабіч вузького аристократичного перенісся. У начальника було густе сиве волосся, пряма постава і сухорлява фігура, наскільки дозволяв вік. Загалом, він був із особливої породи шістдесятирічних людей похилого віку – складно повірити в те, що вони коли-небудь матимуть вигляд по-справжньому старих. У кримінальному відділі його називали Президентом: не лише через овальний кабінет, але й тому, що розмовляв він, як глава держави, особливо в офіційній обстановці. Але зараз обстановка була по можливості неофіційною. Начальник кримінальної поліції розкрив безгубий рот і запитав:

– Ви сам?

Харрі замовив офіціантові мінеральну воду «Фарріс», узяв зі столу меню, вивчив першу сторінку і якомога безтурботніше кинув:

– Він передумав.

– Ваш свідок передумав?

– Так.

Начкрим повільно тягнув пиво з келиха.

– Він був готовий виступати свідком протягом п’яти місяців, – додав Харрі. – Ми з ним говорили ще позавчора. Як ви гадаєте, свинячі рульки тут непогані?

– Що він сказав?

– Ми домовилися, що сьогодні я заберу його після служби у Філадельфійській парафії. А коли я туди прийшов, він сказав, що передумав. Він зрозумів: у машині зі Сверре Ульсеном сидів усе-таки не Том Волер.

Співрозмовник подивився на Харрі. Потім різким рухом підкинув ліву руку і поглянув на годинник, що, як зрозумів Харрі, означало завершення зустрічі.

– Тоді нам залишається тільки припускати, кого саме бачив у машині ваш свідок. Що скажете, Холе?

Харрі глитнув, подивився на меню:

– Рульки. Мабуть, все ж свинячі рульки.

– Вибачте, мені пора. Запишіть на мій рахунок.

Харрі вичавив смішок:

– Ви дуже люб’язні, шефе. Не лукавитиму, у мене було неприємне передчуття, що мені загрожує залишитися тут наодинці з меню.

Начкрим спохмурнів і з роздратуванням в голосі відповів:

– Дозвольте і мені не лукавити з вами, Холе. Усім відомо, що ви з інспектором Волером на дух один одного не переносите. У той самий момент, коли ви надали мені свої висмоктані з пальця звинувачення, у мене виникла підозра, що на ваші аргументи сильно вплинула особиста антипатія. І ця підозра, наскільки я зрозумів, повністю підтвердилася.

Начальник кримінальної поліції відсунув келих від краю столу, встав і застебнув піджак.

– Тому, Холе, скажу вам коротко і, сподіваюся, ясно. Вбивство Елен Єльтен розкрите, а справу – закрито. Ні ви, ні хто-небудь іще не надали достатніх підстав для нового розслідування. Якщо ви ще раз повернетеся до цієї справи, це буде порушенням наказу, і я без вагань підпишу папір про вашу відставку. І не тому, що я крізь пальці дивлюся на злочинців у наших рядах, а тому, що мій обов’язок – підтримувати робочу обстановку і не дозволяти, щоб особисті стосунки впливали на службові. Нам не потрібні ті, хто на порожньому місці зводить паніку. Якщо я ще раз дізнаюся про ваші звинувачення проти Волера, вас негайно усунуть із посади і справу передадуть в ОСО.

– Яку справу? – глухо запитав Харрі. – Волер проти Єльтен?

– Холе проти Волера.

Начальник пішов, а Харрі продовжував сидіти і дивитися у напівпорожній келих. Так, він міг послухатися наказу, але це нічого б не змінило. Він уже готовий. Він програв і тепер перетворився на загрозу для своїх. Зрадник-параноїк, годинникова бомба, що її вважатимуть за краще позбутися при першій нагоді. Варто тільки Харрі дати привід.

Офіціант приніс пляшку «Фаррісу» і запитав, чи не буде він замовляти що-небудь із їжі або напоїв. Харрі облизнув пересохлі губи… Варто тільки дати привід, і все покотиться, збільшуючись у розмірах, як снігова грудка з гори.

Він відсунув «Фарріс» убік і відповів офіціантові…

Чотири тижні та три дні тому все почалось. І закінчилося.

У вівторок температура повітря в Осло піднялася до двадцяти дев’яти градусів у тіні, і вже о третій годині люд повалив із офісів на пляжі Хука і Вервенської затоки. Натовпи туристів збиралися в кафе просто неба на Акер-Брюгге та у Фрогнер-парку, [8] де вони, обливаючись потом, робили неодмінне фото Моноліту, після чого поспішали до фонтана, сподіваючись, що вітер обіллє їх освіжаючим душем із водяних бризок.