— Ви дуже напружені, — сказав американець, — даремно… Не бійтеся.

— Я боюсь тільки лихого ока, — відповів Штірліц. Американець розсміявся:

— Невже вірите в лихе око? Не піддавайтесь містиці.

— І все-таки в який ресторан ви хочете мене запросити?

— У той, де добре годують. Ситно. І різноманітно… Ви дуже напружені, я бачу. Вам нічого не загрожує, повірте.

Штірліц посміхнувся:

— Повірити? А це за правилами?

— Взагалі — ні, але ми — виняток.

— Як же я тепер житиму без документів? — спитав Штірліц, зрозумівши, що той поліцейський немарно чекав їх у машині; комусь був дуже потрібний його документу єдиний, що засвідчував особу доктора Брунна та його право на проживання в Іспанії протягом шести місяців.

— Жити важко, — погодився американець, — але існувати можна цілком.

«Я програв час, — подумав Штірліц, — а це єдино непоправний програш. Я програв його, поки лежав непорушно, бо саме в ті місяці Білий дім повернув направо, росіяни знову стали «загрозою для людства», комуністів у Америці посміли назвати «агентами іноземної держави», їхню діяльність оголосили ворожою».

Повернувшись до Німеччини на американському військовому літаку, Гелен поселився у Мюнхені; його контакт від Сі-Ай-Сі [7] , з яким Даллес звів його ще за вечерею у Вашингтоні, запропонував службі генерала віллу зовсім близько від штаб-квартири американських окупаційних сил, котру відібрали у родини заарештованого СС обергрупенфюрера Поля.

— Та що ви! — лагідно усміхнувся Гелен. — Хіба можна афішувати нашу дружбу… Зона наповнена комуністичними елементами, усі ліві підняли голову… Нам треба поселитися далі, якнайдалі від злих очей… Якщо росіяни дізнаються, що ми працюємо разом, — ждіть великого скандалу, вони негайно заявлять, що генерал Гітлера вчить Америку нацистського антикомунізму…

Того ж вечора, повернувшись з конспіративної квартири, де була зустріч з контактом, Гелен сказав своєму помічникові Курту Мерку (у свій час той очолював підрозділ абверу на півдні Франції):

— Ходімо погуляємо, засидівся, тіла не відчуваю…

Вони вийшли на маленьку вуличку, де тепер жив Гелен, попрямували до Англійського парку по стежці, встеленій іржавим дубовим листям; осінь була тепла, діти купалися і в жовтні, воістину «світ зійшов до человєцех».

— У мене вдома американці натикали апаратуру, — пояснив Гелен. — Зробили це досить красиво, але мій Генріх — усе-таки він спеціаліст вищого класу — знайшов усі точки; вони пролізли навіть у ванну кімнату, розуміючи, що там найзручніше місце для таємних розмов. Отже, розмовлятимемо під час прогулянок, давайте замотивуємо це порадою лікаря — відкладення солей, необхідний двогодинний моціон, нехай він запише це в історію хвороби, документ.

— Важко працювати, відчуваючи до себе постійне недовір'я, — озвався Мерк.

Гелен глянув на нього здивовано:

— А як би ви зробили на місці американців? Так само. А може, ще й суворіше. Я, приміром, — коли б ми перемогли — посадив би їх у віллу, яка охороняється, не випускав би нікуди, використав би як аналітиків і теоретиків операцій — і не більше. Дякуйте богові, що ми живемо так, як живемо, це оптимальний варіант, американці — великі наївні діти, які, на жаль, незабаром подорослішають…

Мерк посміхнувся:

— Дякувати треба не богові, а вашому другові Аллеиу Даллесу.

Гелен похитав головою:

— Ні, богові, бо він звів мене з ним…

— Гаразд, подякуємо, хоч я в бога й не вірю.

— Тільки не кажіть про це американцям. Вони навіть на монетах чеканять: «У бога ми віримо». Правда, якось не дуже кореспондується з постулатом Біблії про те, що треба вигнати торговців з храму, але вони переможці, а їх, на жаль, не судять. Судять нас. Саме в цьому зв'язку, дорогий Мерк, необхідно налагодити дуже акуратний контакт з Нюрнбергом… Конкретно — з тими адвокатами, які прийняли на себе важкий тягар захисту нашої армії і уряду рейху… А також — хоч як це здаватиметься дивним — гестапо… Ми мусимо допомогти нашим адвокатам у побудові стратегії їхніх захисних промов…

— Ви маєте намір допомагати захисту гестапо? — Мерк здивувався. — Думаєте, це можливо?

— Неможливо. Однак це полегшить долю армії і уряду, робота на контрастах. А ми з вами до того ж зобов'язані думати наперед. Німцям незабаром буде потрібна секретна поліція, щоб стежити за лівими. Саме цю думку ми й повинні акуратно закласти в промови адвокатів. Дуже тактовно, стримано, при явному засудженні гестапівського злочинства й жорстокості…

— У такому разі чому ви не попросите мене налагодити контакт з тим, хто захищає партію? — спитав Мерк.