Тартюф

(спиняє Оргона)

Заждіть, добродію, не кваптесь так тікати;

Тепер близенько вам іти відсіль до хати:

Арештувати вас король наш наказав.

Оргон

Так от що, зраднику, мені ти готував!

Останній твій удар мене зганяє з світу,

І ним ти завершив злобу свою неситу.

Тартюф

Спокійно цю ганьбу душа моя знесе:

Я ради господа навчивсь терпіти все.

Клеант

Чи бач — терпливості його межі немає.

Даміс

А як він господа, мерзенний, зневажає!

Тартюф

Не може запал ваш розчулити мене

І від повинності мене не відхитне;

Мар’яна

Ви тим бажаєте хвали собі здобути,

І служби кращої для вас не може бути.

Тартюф

Почесна служба та, що влада нам дала;

Вона мене сюди, мосьпане, привела.

Оргон

Але чи ти забув, що тільки через мене

Ти міг поліпшити життя своє злиденне?

Тартюф

Я знаю, чим мені могли ви помагать,

Але про короля найперш я мушу дбать;

Ції повинності святої права сила

В душі моїй цілком подяку заглушила,

І я на жертву тим високим почуттям

І друга, й рід увесь, і сам себе віддам.

Ельміра

Брехун!

Доріна

Як хитро він собі препишні шати

Пристроїв з тих речей, що треба шанувати!

Клеант

Коли вже в вас така велика щирість є,

Як кажете, й вона вам приводом стає,

То чом же з нею ви раніш не показались,

А вже — як зводили цю пані, та й піймались?

Чому ви з звісткою пішли до короля

Тоді вже, як Оргон прогнав вас відсіля?

Про інші речі я не став би вам казати —

Що все своє добро схотів він вам оддати;

Але ж ви кажете: злочинець він, — проте

Любісінько дари від нього берете.

Тартюф

(до поліцая)

Прошу вас, перервіть ви цю крикливу мову

І докінчіть свою повинність урядову.

Поліцай

А справді, довго я її не — докінчив;

Язик ваш саме в час про теє нагадав.

То, щоб скінчити враз, ходімо лиш зо мною

В тюрму, що буде вам оселею новою. ч

Тартюф

Хто? Я?

Поліцай

(до Тартюфа)

Так, пане, ви.

Тартюф

За віщо ж це в тюрму?

Поліцай

Не вам я поясню, за віщо це й чому.

(До Органа).

Добродію, верніть ви спокій знову в груди.

Ми маєм короля, що не терпить облуди.

Наш добрий володар читати в серці звик;

Його не ошука облесливий язик.

Великим серцем він докладно все тлумачить

І кожну річ дрібну в правдивім світлі бачить.

Не спокушається душа його нічим,

І в крайність не впада він розумом твердим;

Чеснота перед ним довічну славу має,

Та сяєвом своїм його не засліпляє;

Всіх правих любить він, але ж у серці й гнів

Страшний розпалює, як бачить брехунів.

Його ніхто б не зміг так легко одурити,

І тонші хитрощі зумів би він розбити.

Відразу короля ясний і бистрий суд

Збагнув, що в цій душі єдиний тільки бруд.

Він був прийшов, щоб вас злочинцем показати,

Та й зрадив сам себе (в тім кару божу знати!)

І виявив, що він шахрай, відомий нам,

Якого вже король під іншим знав ім’ям.

Його злочинних діл така велика сила,

Що груба книжка їх напевно б не вмістила.

Наш найясніший пан обурився в той час,

Як зрозумів його невдячність проти вас,

А вчинок цей новий до інших долучив він,

Прийти ж за ним сюди для того доручив він,