За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.

Хоч, може, серце це занадто поспіша,

Та знайте, що й моя горить до вас душа.

Тартюф

Цієї мови я не здужаю збагнути:

Раніш доводилось од вас не теє чути.

Ельміра

Якщо відмова та вас досі обража,

Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,

І ви не знаєте, що має розумітись,

Коли ми почнемо так легко боронитись.

Хоч ми й закохані, та почуття в той час

Із соромливістю змагаються ще в нас.

Яке б не мали ми правдивеє кохання,

Ми все стидаємось одвертого визнання.

І ми боронимся, хоч видно по очах,

Що наше серденько у вас уже в руках,

Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує

І що відмова та вам любощі віщує.

Це дуже сміливе, що тут я визнаю,

І соромливість тим я скривдила свою,

Але вже сталося, що я вам це сказала…

Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?

Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —

Так довго слухала розмову про любов?

Невже в речах таких була б така прихильна,

Якби від співчуття сама була я вільна?

А чуючи про вас, що шлюб ви берете,

Я відмовляла вас, не згодилась на те.

Що ж мало значити таке моє вмовляння?

Що мала я до вас прихильні почування,

Що володіть сама бажала серцем цим,

Що не хотіла ним ділитися ні з ким.

Тартюф

Добродійко, слова такі без краю мило

Почути з любих уст, що серце полюбило.

Повірте, що мені солодкий мед цих слів

Блаженства почуття по всій душі розлив.

Подобатися вам — то всі мої бажання,

Задовольняти вас — найвище раювання.

Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,

Що трохи не дойму я віри цим словам.

Я можу думати, що це слова лукаві,

Аби пошкодити мені в весільній справі.

Я, пані, навпростець, по щирості скажу,

Що до цих слів тоді довіру покажу,

Як ласки вашої, якої так жадаю,

Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю

І віру защеплю в душі своїй навік,

Що з ласки вашої я щасний чоловік.

Ельміра

(навмисне кашлянувши)

Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;

Так хутко стратите всі почуття гарячі.

Я тут найкраще вам освідчення чиню,

Я так стараюся, а вас не вдовольню…

Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,

Як із прихильністю дійду вже аж до краю?

Тартюф

Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде

І на самі слова надій не покладе,

Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,

Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.

А я прихильності не заробив нічим,

То як же вірити мені ознакам цим?

Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,

Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.

Ельміра

Який гарячий пал, що й перешкод не зна!

Як душу він мені збентежує до дна!

Дк пута він кладе на серденько жіноче

І як. потужно він бере собі, що хоче!

Чи й способу нема боротись проти вас

І ви вже не дасте спочинку хоч на час?

Але чи можна ж так суворо намагатись

І разом усього так палко допевнятись,

Надуживаючи прихильні почуття

Тієї, що вже сил збулась до бороття!

Тартюф

Коли ж приймаєте любов мою гарячу,

То чом певнішого я доказу не бачу?

Ельміра

Та як же зважусь я на те? А божий страх?

А небо, що у вас щоденно на устах?

Тартюф

Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,

Я легко збавлю вас такої перешкоди;

Хай серця вашого не здержує вона.

Ельміра

Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.

Тартюф

Я ці страхи смішні відразу вам розвію,

Вагання зняти всі я дуже добре вмію.

Так, небо деяких не дозволяє втіх.

Порозумітися ж з ним можна в справах цих.