Мабуть, ви пам'ятаєте цього демона з класичного голлівудського шедевру «Той, що виганяє диявола», де він оволодіває маленькою дівчинкою, яка була розбещеною, рано розвиненою дитиною кінозірки середніх років. Ось воно, дежавю: він стоїть тут і спостерігає за моїми очима — чи не побачить він, як змінюється розмір зіниць, що може вказувати на нечесність. Демон чіпляє дроти до моєї шкіри, щоб перевірити, чи я не спітніла. Як це називає Леонард? «Електропровідність шкіри».

Я кажу, що просто у захваті від сцени, де він примусив дівчинку, Ріган, йти на всіх чотирьох кінцівках спиною вперед вниз сходами, і ще в неї тоді з рота йшла кров. Набравшись нахабства, я питаю, чи демон мав особистий досвід оволодіння людиною. Чи знімався він в інших фільмах? Чи отримує він гонорар за кожен черговий показ фільму? Хто його агент?

Не відводячи очей від аркуша з даними, що друкується, з цих крихітних голок, що дрижать і виводять хвилясті лінії на смужці білого паперу, демон питає:

— Тебе звуть Медісон Спенсер?

Я кажу «так».

Натиснувши на ручку на машині, демон питає:

— І тобі справді тринадцять років?

Відповідь знову ствердна.

Демон питає:

— Чи відрікаєшся ти від Сатани та його справ?

Це легке питання; я знизую плечима і кажу:

— Так, чому б і ні?

— Ні-ні, — каже демон, — дуже важливо, щоб відповіді були лише «так» чи «ні».

Я кажу:

— Пробачте.

Демон питає:

— Чи визнаєш ти Господа Бога єдиним і правильним Богом?

Знову дуже легке питання, і відповідь я даю просто на раз:

— Так.

Демон питає:

— Чи визнаєш ти Ісуса Христа своїм особистим Спасителем?

Я цього не знаю, принаймні не певна, але кажу

— Так…

Голки підстрибують на папері, що розкручується, — несильно, але помітно. Я не можу визначити це, але мені здається, що райдужні оболонки в мене стискуються. Догма ця начебто достатньо знайома, але такого катехізису батьки мене читати не вчили. Не відводячи очей від чорнильних хвилеподібних ліній на папері, демон питає:

— Чи сповідуєш ти нині або сповідувала раніше буддизм?

Я не розумію:

— Що?

— Так чи ні, — нагадує мені демон.

— Що? — не можу повірити я. — Невже буддисти не потрапляють до Раю?

І хоча мої батьки аж ніяк не відповідали ідеалу батьківства, жодна з їхніх помилок не була злою чи навмисною, отже, мені здається зрадою відрікатися від геть усіх ідеалів, які вони намагалися поступово вселити в мене. Переді мною стоїть одвічна дилема: я маю зректися або своїх батьків, або свого божества. А я всього лише хочу мати німб над головою і кататися на хмаринках. Я просто хочу грати на арфі.

Демон, не моргнувши оком, продовжує допит:

— Чи віриш ти в те, що Біблія — єдине істинне Слово Боже?

Я питаю:

— Чи враховувати геть божевільні, ненормальні частини Книги Левіт?

Демон різко нахиляється вперед і питає:

— Скажи, тільки чесно, чи вважаєш ти, що життя починається з моменту запліднення?

Так, я знаю, що взагалі я мертва і не повинна мати фізичного тіла, чи фізичних потреб, чи фізіології, але я мокра від поту, наче миша. Обличчя в мене розчервонілось і пашить жаром. Зуби в мене міцно стиснуті й навіть трохи скриплять. Руки міцно стиснуті в кулаки, так що м'язи та кістки просвічують крізь побілілу шкіру на кісточках.

Я насмілююсь відповісти:

— Так…

— Чи ти схвалюєш введення обов'язкової молитви в школах? — продовжує допитуватися демон.

Так, я дуже хочу потрапити до Раю — а хто не хоче?! — але не ціною перетворення на повного мудака.

Незалежно від того, відповідаю я «так» чи «ні», маленькі голки, здається, все одно починають підстрибувати, наче божевільні, реагуючи або на брехню, або на почуття провини.

Демон питає:

— Чи вважаєш ти сексуальні акти між представниками однієї статі мерзотою?

Я прошу його повернутися до цього питання пізніше.

Але демон відмовляє:

— Я трактуватиму це як «ні».

Протягом історії теології, як то намагався пояснити мені Леонард, різні релігії сперечалися щодо природи спасіння, а саме — чи люди доводять свою святість через добрі вчинки, чи через глибоку, внутрішню віру. Чи потрапляють люди до Раю, бо творили добро? Чи вони потрапляють до Раю тому, що це визначено наперед… бо вони добрі? Ця проблема, за словами Леонарда, відійшла у далеке минуле. Тепер всі покладаються на судову науку. Перевірку на поліграфі. Психофізіологічне виказування брехні. Аналіз змін у голосі під впливом стресу. Тепер навіть доводиться здавати зразки волосся й сечі, і все це згідно з новою політикою нетерпіння зловживання алкоголем і наркотиками в Раю.

Крадькома, сунувши руки в кишені слаксів, я схрещую пальці.

Демон питає далі:

— Чи володіє людство абсолютною владою над усіма звірами й рослинами земними?

Схрестивши пальці, я відповідаю:

— Так…

— Чи схвалюєш ти, — питає демон, — шлюби між особами різної расової приналежності?

Демон невпинно продовжує ставити запитання:

— Чи треба дозволити сіоністській країні, державі Ізраїль, існувати на світі?

Питання за питанням, що заводять мене в глухий кут. Навіть незважаючи на схрещені пальці. Парадокс: невже Бог — расистський, гомофобний, антисемітський мудак? Чи Він перевіряє мене, щоб знати, чи не є мудаком я?