Шрифт:
Максим підвівся:
— Я теж за те, щоб Сашо нас залишив. Завтра вранці на пароплав і додому… Але перед цим він повинен дати слово честі, що берегтиме в суворій таємниці все, що знає. Як ти, Сашо?
— Хлопці… — благально прошепотів він, — дозвольте мені залишитись… Покарайте мене вічною вахтою, побийте мене, тільки не виганяйте… Що ж скажуть наші, коли побачать мене самого?
Максим завагався.
— Гаразд… Проголосуймо… Хто за те, щоб Сашо залишився, підніміть руку…
Максим почекав Андрія й Колку і теж не підняв руки. Сашо дивився на них здивовано й не йняв віри.
— А тепер нехай поклянеться й забирається звідси геть! — нервово підганяв Колка. — Хоч, правда, його клятви не варті й копійки!
Знову втрутився Андрій:
— Стривай! Ще встигне… Сашо, ти ж знаєш, я тебе… як рідного брата… Ти сам розумієш, що завдав нам великого лиха. Не знаю, як тепер будемо викручуватись… Прошу тебе, як нашого старого товариша, скажи, що ти ще приховав?
Сашо конвульсивно зціпив зуби. Цього вже він ніяк не сподівався від Андрія! Він розгубився й мовчав. Правду кажучи, що вже тут приховувати? А може, коли визнає все; то його простять?.. Сашо ніяково посміхнувся, і в тиші гучно пролунав його голос, який дрижав від страждання й розпачу, зовсім чужий і далекий голос:
— Вчора Доменіка сказала, що батько послав її повідомити нас про екскурсії Мока…
— Невже? — Колка здивовано свиснув.
— А чому ти нам одразу про це не сказав? — суворо запитав Максим.
— Я зрозумів, у чому тут справа, подумав, що вони хочуть усіх нас повбивати в печерах, тому й вирішив сам піти… — знову збрехав Сашо і враз пошкодував, але сказаного слова не вернеш.
— Диви, який герой! — в'їдливо засміявся Колка. — Вирішив принести себе в жертву за інших. Ха-ха!
— Колка! — суворо глянув на нього Максим і знову повернувся до Саша. — Ну, і ти сам ходив?
— Сам… Ні, вірніше — з Доменікою…
Колка зареготав:
— Я ж вам кажу: герой! Пішов на жертву, але з дочкою бандитського ватажка! Для краси! Негідник!
— Та перестань ти нарешті! — не на жарт розсердився Максим. — Одно-тільки гавкаєш! Хіба не бачиш, що ми ділом займаємось! — і, заспокоївшись, знову запитав: — А ще що, Сашо?
Хлопцеві здалося, що його й насправді не виженуть, і він розповів і про Кіра Привида. Скінчивши, він з надією вигукнув:
— Не виганяйте мене!
Всі мовчали, а це означало, що його не хочуть більше бачити біля себе. Максим і Андрій, може, й пожаліли б його, та Колка їх стримував.
— Ще що? — наполегливо запитав Колка. — Що ти ще приховав? І взагалі розповідай усе, що знаєш!
— Більше нічого…
— Нічого! — пригрозив Колка. — Мабуть, стільки нас обдурював, що тепер не можеш усього й пригадати. Ану скажи, Доменіка що-небудь знає?
— Що саме?
— Знає вона, що її батько — бандит?
— Знає тільки те, що він поганий і що його заарештують…
— От такої! — до глибини душі обурився Колка. — Як ти посмів, йолопе! Як ти посмів! — він схопив Саша за петельки і почав трясти. — Ти ж клявся, що нічого їй не скажеш!.. Тьху, гад паршивий! — він штовхнув його з усієї сили й з огидою відвернувся.
Сашо поточився й упав на підлогу. Максим з Андрієм стояли самі не свої. Це жахливо! Тремтячим голосом, тихо, але твердо, Максим сказав:
— Геть звідси! Негайно! Геть під три чорти! І якщо комусь скажеш хоч слово, клянусь тобі: уб'ю! Геть!
Сашо повільно підвівся, заточуючись, мов п'яний, важко піднявся по залізному трапу і зник у непроглядній нічній темряві.
Дув східний вітер, кипариси таємниче шелестіли, свистів пісок по дюнах, море глухо било в берег, зловісно вируючи десь там, біля Мису утоплеників.
НІЧНІ ГОСТІ
Сашо, сам не знаючи чому, попрямував до хати Доменіки. В голові гуло. Страшною була для нього ця ніч, сповнена несподіванок і розпачу. Раніше Сашо думав, що коли брехня розкриється, йому одразу стане легше. Та вийшло не так. Він сподівався, що йому пробачать, а вони не пробачили, прогнали. Той факт, що він знав свою провину і відчував її саме як провину, ще більше підсилював його розпач, ятрив душу. Через те й не сердився на хлопців. Вважав, що вони зробили правильно, прогнавши його. Але ж Колка!.. Як він смів його бити? Саша охопив скажений гнів і палке бажання помститися, зробити щось таке, що змило б з нього ганьбу, довело б їм, що він не баба, не мерзотник, а коли й помилявся, то помилявся через те… через те, що на цьому світі існує людина, яку звуть Доменікою…