Дівчина. З Кнуревою… Біля вишневого.

Лимериха (перекривляє). З Кнуревою! Біля вишневого!.. Брешеш!

Дівчина. Чого ж мені брехати?.. Хай я на сьому місці не встою, коли не правда!

Карпо. Матусю! ходімо туди… Ходімо пошукаємо. (Бере її за рукав; веде).

Лимериха (до дівчини). Брешеш! брешеш, сучко! (Виходячи).

Скривається з Шкандибенком за деревом.

1 дівчина. Чого се вона з Шкандибенком водиться і зятем зове? Хіба, справді, заручила Наталю за Карпа? Не чутно ж було. А Василь же тепер як? Наталя ж його, либонь, давно кохає.

2 дівчина. Та це він не зна, з якого боку до Наталі підступити, та вже до матері лащиться.

3 дівчина. Нехай лащиться… То все по-дурному!

2 дівчина. Чого по-дурному? А як мати віддасть?

3 дівчина. Того ніколи не буде; а буде так, як Наталя схоче.

1 дівчина. Та ну, годі! Стане її мати слухати? Що вона придбає, як за Василя піде?.. У його ж - ні за плечима, ні перед очима… приймак - та й годі! А Шкандибенко - дука; худоби скільки, грошей… давнього заможного роду.

3 дівчина. А мати його? Та вона ж її цілком проковтне, не соливши, з’їсть!

Шкандибиха витикається з-за дерева.

Та ось і вона. Дивіться, дивіться, яка страшна!.. Іч, як похнюпилася… Чи не сина, бува, шукає, щоб йому доброї моркви вскребти? От злюка, господи!.. Як справді піде Наталя за Карпа, то вип’є чималу та ще й повну від такої свекрухи!

Шкандибиха (про себе). О-о… зібрались!.. Чого вони зібрались?.. До хлопців, бісові сучки, аж іржуть!.. На шию серед дня б вішалися!.. Ні стида їм, ні сорому! (Плює). Який тепер світ настав? Господи! (Хреститься). Колись дівчина глянути у вічі парубкові соромилась, а тепер - сама на шию скаче!.. Тьфу! поганки! нетіпанки!

3 дівчина. О, дивіться: бурмоче, бурмоче… То, певне, нас лає.

Дівчата сміються.

Шкандибиха. Чого ви зуби скалите, сучки? Чого ви на мене витріщилися?

3 дівчина. Їй-богу, вона, мабуть, відьма…

Дівчата ще дужче заливаються з реготу.

Шкандибиха. Сміються!., регочуть!.. Ги-ги-ги! го-го-го!.. Тьфу! поганки! І мору на вас немає, і згуби! Хоч би москалі найшли на ваші дурні голови та сучі очі!.. От їм що: хи-хи та сміхи… А дома сидіти? а діжі місити? (Плює і виходе).

3 дівчина. От баталія буде, як вона де Карпа з Лимерихою зуспе… А ходімо, дівчата, за нею навзирці.

Дівчата. Ходімо! ходімо!

Розбігаються по кущах. Як вони скриваються, з противного боку виход Наталя з Марусею.

Наталя. Ну, та ще що він казав? Розказуй-бо далі сестрице.

Маруся. Та що ж він казав? Якби, каже, я хоч трох що-небудь мав за собою - зараз би послав старостів до тебе… А то, каже: і вона убога, і в мене немає нічого!

Наталя. Та це ти вже розказувала. А ще, опріч сього?

Маруся. Та більш і нічого.

Наталя. Так таки - нічого?

Маруся. Та, бог його знає, він якийсь чудний: оце тобі веселий і говіркий, такого накаже - не переслухаєш, а це зразу немов на його що нападе! Похнюпе голову, настобурче очі, аж потемніє, як ніч та… Тоді вже і не підступай до його! Самі батько бояться його займати… І в такі часи завжди зіходе з двору.

Наталя. Куди ж він зіходе?

Маруся. А господь його знає! Світ’за очі…

Наталя (задумано). Коли б я знала, від чого то у його сум такий та туга тяжка?!

Маруся. То що б було?

Наталя (не слухаючи). Коли б можна чоловікові заглянути у чужу душу, подивитися у другого серце! (Важко зітхає).

Маруся. Хіба ти його так уже тяжко любиш, Наталко?

Наталя. Мати сина, а сестра брата ніколи не полюблять так, як я його люблю!.. Чи удень сиджу я одна, самотою, - він мені перед очима так і стоїть! Чи опівночі спати ляжу, - і сонній він мені привиджується, не дає спокою!