Вони розсілися довкола столу, який присунули поближче до вогнища. Фредегар спитав майже безнадійно:

— Грибочків, либонь, ви вже скуштували досить?

— Хто тобі це сказав? — пирхнув Пін.

— Це — моя власність, — поважно сказав Фродо, — особисто мені подарована тіточкою Чудернак — найкращою з господинь! Геть зі своїми жадібними лапами, я сам їх поділю!

Гобіти прихильні до грибів аж до нестями, не те що люди. Саме тому Фродо у парубочі літа робив набіги на славетні городи Топлені, тому так гнівався Чудернак. Але зараз грибів було досхочу, навіть як на гобітанський апетит. А на столі стояло ж іще чимало інших страв, отже, коли скінчили, навіть Череванчик Бульбер зітхнув із задоволенням. Вони відсунули стіл і всілися біля вогнища.

— Приберемо пізніше, — сказав Меррі. — Тепер доповідайте. Я вже втямив, що ви мали пригоди — без мене! Це нечесно! Вимагаю докладного звіту, а найбільш хочу знати, звідки узявся шановний Чудернак та чому він мене так зустрів. Якщо судити з голосу, він чогось ПОБОЮВАВСЯ — щось не віриться!

— Ми всі побоювались, — відповів Пін по хвилі. — Та й ти б теж злякався, якби за тобою два дні полювали Чорні Вершники.

— Це хто такі?

— Чорні постаті на чорних конях. Якщо Фродо говорити не хоче, то я сам все розповім, з самого початку.

Він з усіма подробицями оповів про всі події, починаючи з Гобітону. Сем підтакував та додавав різні вигуки Фродо мовчав.

— Я б вирішив, що ви все вигадали, якби на власні очі не бачив ту чорну гидоту на пристані, - сказав Меррі, - та не чув, як злякався Чудернак. Як це розуміти, Фродо? [114]

— Братик Фродо воліє мовчати, — сказав Пін. — Але, мабуть, час уже йому розкрити карти. Досі ми нічого не чули, опріч натяків старого Чудернака щодо скарбів дядька Більбо.

— То тільки здогадки, — квапливо втрутився Фродо, — він нічого не знає!

— Старий Чудернак аж ніяк не дурний, — сказав Меррі. — Зір у нього гострий, багато чого вариться у його круглій голові, хоч з вуст не виходить. Я чув, що він колись ходив до Старого Лісу і чимало цікавого знає. Ти б хоч сказав, Фродо, чи вірно він угадав?

— Взагалі вірно, — неохоче визнав Фродо. — Це пов'язано з колишніми пригодами Більбо, і Чорні Вершники шукають чи, краще мовити, переслідують його або мене. Отже, якщо хочете знати, це все зовсім не жарти. Боюся, що не буде мені спокою ані тут, ані деінде. — Він окинув поглядом вікна та стіни, немов боючись, що вони зараз поваляться. Друзі його промовисто перезирнулися. «Зараз зізнається», — пошепки сказав Пін. Меррі хитнув головою.

— Гаразд, — промовив нарешті Фродо і рішуче випростався на стільці. — Я більше не можу це приховувати. Мені треба дещо повідати вам. Тільки не знаю, з чого почати…

— Здається, я можу тобі допомогти, — недбало сказав Меррі. — Хочеш, скажу сам?

— Що ти маєш на увазі? — занепокоївся Фродо.

— А ось що, дорогий мій: тобі дуже моторошно, бо не знаєш, як з нами розпрощатися. Ти з самого початку намагався піти з Краю, але біда налетіла раніше, ніж ти очікував, а тепер ти збираєшся з духом, щоб піти негайно, хоч і попри власне бажання. Ми тобі дуже співчуваємо!

Фродо розкрив рота, але слів не знайшов. Він до того розгубився, що друзі розсміялись.

— Бідолашний Фродо! — сказав Пін. — Чи ти сподівався пустити нам всім пил у вічі? Та в тебе на це не вистачило б ані розуму, ані обачності! Ти явно збирався піти й покинути всі страхи, що тебе мучили весь цей рік, починаючи з квітня. Раз у раз ти бурмотів: «Чи побачу я ще цю долину, хтозна?» та таке інше. А ще надумав удавати, немов хочеш продати Торбу-на-Кручі тим Кошелям заради грошей! А ще ті таємні нічні розмови з Гандальфом…

— Ой лишенько! — вигукнув Фродо. — Адже я вважав, що все так розумно влаштував! Що Гандальф мені скаже! Бо ж тепер увесь Край буде балакати про мій від'їзд… [115]

— Та ні! — заспокоїв його Меррі. — Щодо цього не хвилюйся. Ясна річ, таємниця колись розкриється, але поки що вона відома, як я вважаю, тільки нам, змовникам. Все х таки ми тебе добре вивчили, та й Більбо теж знали. Здебільшого нам вдається здогадатись, що ти маєш на думці. Щиро кажучи, я пильно стежив за тобою з того самого часу, як Більбо зник. Ти мусив піти за ним, раніше чи пізніше. В останні дні мені здавалося, що це має статися вже скоро. Ми дуже непокоїлися щоб ти не ушився зненацька, на зразок Більбо. З самої весни ми за тобою пильнували та мізкували. Не дамо тобі вислизнути так легко!

— Але я мушу йти, — сказав Фродо. — Нічим ви мені не допоможете, дорогі мої. Це велике нещастя для всіх нас, але годі й пробувати затримати мене. Коли вже ви майже про все здогадалися, будьте ласкаві, допоможіть, а не заважайте!

— Та ти не збагнув, — утрутився Пін, — коли ти мусиш іти, значить, ми теж мусимо. Ось ми з Меррі й підемо. Сем — чудовий хлопець, він за тобою охоче до драконової пащі полізе, якщо тільки не перечепиться по дорозі, але у такій важливій справі одного компаньйона замало!