— Хто він такий? — спитав Фродо. — Я про нього ніколи досі не чув.

— Нічого дивного. Гобіти не дуже цікавили його раніш — от як тепер, не знаю. Але він — один з Наймудріших серед нас, голова Братства Чарівників та Білої Ради. Знання його глибокі, але настільки ж глибока й пиха, він не любить, щоб йому заважали. Він присвятив свій час вивченню ельфійських перснів, молодших і старших, протягом довгих років шукав їхні втрачені секрети; але коли про Персні зайшла мова у Раді, все, що він зволив відкрити нам, мене заспокоїло. Отже, я приділив увагу іншим справам, але й спостереження продовжив.

Тим часом у Більбо все йшлося добре. Роки минали і, здавалося, зовсім не відбивались на ньому. Він не старів. Сумніви знов прокинулися в моєму серці. Але я казав собі: «Адже в нього всі кревні з материного боку довголітні. Час ще є. Почекаємо».

Отож я й чекав, до тієї самої ночі, коли він пішов із дому. Він казав і робив таке, що ніякі промови Саруманові вже не заспокоїли б мене. Я більше не мав сумніву, що тут діє якась зловісна, темна сила. Всі наступні роки я витратив на те, щоб віднайти істину.

— Але ж перстень досі якоїсь там великої шкоди не наробив? — схвильовано спитав Фродо. — Більбо з часом прийде до тями, правда ж? Він зможе відпочити?

— Йому відразу покращало, — сказав Гандальф. — Але єдиний володар у світі знає все про Персні та їхні властивості; а гобітів не пізнав до кінця ніхто у світі. Я — єдиний з Мудрих, хто вивчає їх: це галузь мало досліджена та повна найдавніших відкриттів. То гобіти м'які, як масло, то тверді, мов корчі. Припускаю, що дехто з вас міг би чинити опір Персню набагато довше, ніж вважають Мудрі. Тобі, мабуть, нема чого турбуватися про Більбо. Зрозуміло, він володів Перснем багато років та користався ним, отже чари розвіються не в одну мить, але не скоро ще зможе він без остраху глянути на Перстень. Але вже зараз він може прожити щасливо ще чимало років, залишаючись таким, як [58] був, коли віддав перстень. Бо він віддав його з власної волі, а це дуже важливо. А коли вже він залишив цю річ тут, можна більше не турбуватися про доброго старого Більбо. Тепер я мушу оберігати ТЕБЕ.

Після того, як Більбо пішов, я багато думав про тебе та про всіх вас — милих, нетямущих, безпорадних гобітів. Велика буде втрата для світу, коли Тьма поглине Гобітанію, і всі ті добрі, веселі Бульбери, Мудрінси, Люлькаси та Розпоясси, не кажучи вже про диваків Торбинсів, стануть чиїмись невільниками.

Фродо пересмикнуло:

— Навіщо це нам ставати невільниками? Та й кому потрібні такі невільники?

— Відверто кажучи, я думаю, що досі — запам'ятай, досі Чорний Володар про гобітів і чутки не мав. Вам дуже пощастило, але безтурботні часи минули. Ви йому взагалі не потрібні, є в нього набагато корисніші слуги, але він про вас тепер не забуде. До того ж гобіти як жалюгідні невільники сподобаються йому більше, ніж гобіти щасливі та вільні. Адже існують на світі ще злість і мстивість!

— Та кому він хоче помститися? За що? — здивувався Фродо. — Все ще не розумію, яким чином це стосується Більбо, мене та нашого перстеника.

— Навіть дуже близько стосується, — сказав Гандальф. — Ти ще не зрозумів усієї небезпеки, але мусиш зрозуміти. Коли ми востаннє бачились, я сам ще не повністю був упевнений, але тепер маю все з'ясувати. Дай-но мені перстеника на хвилинку!

Перстень, прикріплений ланцюжком до пояса, лежав у Фродо в кишені штанців. Він поволі розчепив ланцюжок і подав персня чарівникові. Він одразу поважчав, немов відчув нехіть Фродо віддавати його (чи й сам не хотів попасти до рук Гандальфа?)

Чарівник покрутив перстень у пальцях. Той був із щирого, повновагого золота і весь гладенький.

— Чи бачиш ти якісь знаки? — спитав Гандальф.

— Ні, їх там немає. Він дуже простий, і на ньому ніколи не бувало ані подряпини.

— Гаразд, тоді дивись! — чарівник несподівано кинув перстень у вогонь каміна. Фродо скрикнув і схопив щипці, але Гандальф утримав його.

— Зачекай! — звелів він, кинувши з-під кошлатих брів гострий погляд на Фродо. [59]

Ніяких помітних змін з перснем не відбулося. Почекавши кілька хвилин, Гандальф підійшов до вікна і запнув фіранки. У кімнаті стало темно й тихо, тільки ледь чутно було, як Сем клацає ножицями у саду, тепер уже десь близько. Чарівник постояв ще мить, дивлячись у вогонь; потім схилився, підчепив перстень щипцями й відразу взяв рукою. Фродо зойкнув.

— Він зовсім холодний, — сказав Гандальф. — Візьми його!

Фродо простяг долоню, хоч вона сама відсмикувалася; але перстень дійсно виявився холодним і нібито поважчав та потовщав.

— Придивись до нього! — звелів Гандальф.

Тепер Фродо помітив; що по краєчку персня, зсередини та зовні, біжать найтонші риски, які не накреслити найкращим пером, вогняні риски, що звиваються у розтягнуті літери напису. Вони сліпуче сяяли, немов з-під води.

— Я не вмію читати вогняні літери, — тремтячим голосом сказав Фродо.

— Зрозуміло, — відповів Гандальф. — Зате я вмію. Літери ці ельфійські, але мова мордорська, і я не хочу, щоб вона звучала тут. Та можу перекласти для тебе на Загальну мову, що тут написано: «Єдиний перстень, щоб усіх поєднати і темною волею міцно скувати». Це два рядки з вірша, відомого ельфійським знавцям: