Всі повернулися до Святослава. Справді, що порадить великий князь?

Святослав рукою відкинув назад сиву чуприну, трохи відпив з келиха сити і, подумавши якусь хвилину, сказав:

— Ми з великим князем Рюриком уже кріпко думали, що нам робити. Звичайно, посилати на всю зиму в Поле військо нерозумно. Та й хто витримає таку зимівлю?.. А от держати на Королі, Пслі та Ворсклі в зимівниках таємничих вивідачів можна. Як тільки вони помітять половців, то від вити [41] до вити звістка за один день дійде до нас — у Київ, у Переяслав, у Чернігів… А ми, держачи рать напоготові, негайно виступимо і зустрінемо супротивника десь на Сулі, а то й на Хоролі… Чи згодні на це? Чи так я кажу?

Першим відгукнувся Володимир Глібович:

— Я згоден.

— А ти, Ярославе? — Святослав повернувся до брата.

— Іншого виходу у нас немає, — відповів той ухильно.

— Отже, ти згоден піти разом з нами в Поле? — перепитав Святослав.

— Згоден, — нахилив голову Ярослав, і ніхто не міг побачити його очей.

— А ти, Ігорю?

— Сіверські князі підуть! — твердо сказав Ігор. — Всі підуть — і я, і Всеволод, і Святослав Рильський, і Володимир Путивльський…

Рум'яний Святославів вид прояснів.

— От і добре! Вісім князів уже згодні йти в Поле. А тим часом, поки Кончак збиратиме сили, домовимося з іншими князями. Половці об'єднуються для рішучого бою з нами, і Русь не повинна дрімати! Всі разом грудьми станемо на захист рідної землі!

Останні слова великого князя потонули в гучних вигуках:

— Не пустимо поганих на Русь!

— Загородимо їм дорогу своїми щитами!

— Смерть Кончакові!

— Слава князям!

— Хана Коб'яка сюди! Хочемо побачити поганина-кощія в колодках!

— Усіх ханів приведіть! Хай поглянуть на руську славу, а свою ганьбу!

Ця думка сподобалася всім. Багато голосів підхопили її:

— Ханів сюди! Ханів!

Святослав подав знак гридню Кузьмищу:

Візьми сторожу, приведи Коб'яка з братією! Йому і самому хотілося показати полонених брату Ярославу і двоюрідним братам Ігорю та Всеволоду, які не брали участі в переможному поході.

Кузьмище вклонився:

— Миттю будуть тута, княже!

Однак з'явився він не скоро. Гості встигли випити чимало пива і сити, з'їли половину наїдків, перш ніж він з молодими гриднями ввів Коб'яка і ханів.

Полонених поставили на проході, між столами, неподалік від князів. За час, проведений у неволі, вони змарніли, жовто-сірі від природи, ще більше поблідли й посіріли. Коб'як теж схуд, гострі вилиці кістляво випирали з-під шкіри, вузькі очиці люто косилися на князів та боярство.

Кузьмище поклав йому на шию важку, мов довбешка, руку — пригнув ханову голову в низькому поклоні.

— Кланяйся князям, поганцю! Ще раз і ще! Молоді гридні зробили те ж саме з іншими ханами. Святослав махнув, щоб відпустили, повернувся до Коб'яка:

— Ну що, хане, важко в полоні? Не подобається? Крутиш носом? А скільки ж нашого люду ви тримаєте у себе? А скільки загнали в сиру землю? Думав про це?

Коб'як хитнув головою, як норовистий кінь, коли на нього насіли оводи.

— Прийде час, княже, і ти так стоятимеш переді мною та моїми родовичами, як я нині перед тобою, тоді і дізнаєшся, як бути в полоні!

Всі обурено загули: це була погроза. Але Святослав підняв руку.

— Чому ж не жив з нами, як добрий сусіда? Чого плюндрував нашу землю? Чому знову збирався напасти на нас? Легкої поживи захотілося?

— Ви самі накликали мене сюди… Поряд з тобою, княже, сидить князь Ігор і не дасть збрехати. Це ж він на твоє прохання покликав мене та Кончака разом воювати Рюрика! Хіба не так?

Ігоря пересмикнуло. Святослав спохмурнів. Що було, те було. І зовсім недавно, якихось чотири чи п’ять років тому. Та навіщо про це нагадувати тут?

У Рюрикових і Володимирових очах блиснули насмішкуваті вогники. А київські бояри, ці багатії, незалежні вельможі, що на свій розсуд запрошували до Києва князів і нерідко проганяли їх, відверто засміялися.

— Прикуси язика, рабе! Довгого маєш — вкорочу! — спалахнув Ігор. — Не тобі згадувати минуле! Ліпше думай про день завтрашній — що він тобі принесе. Ось ми дізналися, що Кончак підбиває ханів на велику війну проти нас. Так от, якщо він справді сунеться на нашу землю, то першою полетить твоя башка з пліч!