Володимир Малик (справжнє прізвище — Сиченко, 1921–1998) — відомий український письменник, що зажив слави як автор історико–пригодницьких романів (тетралогія «Таємний посол», «Князь Кий», «Черлені щити» та ін.). Його твори ставлять поруч з творами Александра Дюма та Генріка Сенкевича. У 1983 році за досягнення в галузі літератури В. Малику було присуджено премію ім. Лесі Українки. У тетралогії «Таємний посол» розповідається про боротьбу українського народу проти турецько–татарських загарбників у другій половині ХVІІ століття, про трагічні події в Україні після Чигиринських походів та про оборону Відня (влітку 1683 року). Читачі будуть у захваті від карколомних пригод безстрашного розвідника козака–відчайдуха Арсена Звенигори та його побратимів, чиї діяння й самовідданість у боротьбі за «други своя», за честь, справедливість і людяність роблять їх справжніми лицарями «без страху і докору».
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
Annotation
Володимир Малик (справжнє прізвище — Сиченко, 1921–1998) — відомий український письменник, що зажив слави як автор історико–пригодницьких романів (тетралогія «Таємний посол», «Князь Кий», «Черлені щити» та ін.). Його твори ставлять поруч з творами Александра Дюма та Генріка Сенкевича. У 1983 році за досягнення в галузі літератури В. Малику було присуджено премію ім. Лесі Українки. У тетралогії «Таємний посол» розповідається про боротьбу українського народу проти турецько–татарських загарбників у другій половині ХVІІ століття, про трагічні події в Україні після Чигиринських походів та про оборону Відня (влітку 1683 року). Читачі будуть у захваті від карколомних пригод безстрашного розвідника козака–відчайдуха Арсена Звенигори та його побратимів, чиї діяння й самовідданість у боротьбі за «други своя», за честь, справедливість і людяність роблять їх справжніми лицарями «без страху і докору».
До видання увійшли перша і друга книги тетралогії.
Історія України в романах
КНИГА ПЕРША
Частина перша
ДОРОГОЮ СЛІЗ
НА БЕРЕГАХ КИЗИЛ–ІРМАКУ
СЕЛЬ
ПОРАЗКА
ФЕЛЮКА В МОРІ
Частина друга
КОЛИБА НАД МОРЕМ
ЧЕРНАВОДА
САФАР–БЕЙ
НЕНКО
ЗНОВУ В НЕВОЛІ
КНИГА ДРУГА
Частина перша
НА КАТОРЗІ
МАТИ ТА СИН
ФІРМАН
Частина друга
СЕСТРА
НЕСПОДІВАНЕ УСКЛАДНЕННЯ
ВІДПОВІДЬ ЗАПОРОЖЦІВ
ЧИГИРИН
ЖИЄМО, БРАТЕ!
ПОБОЇЩЕ В СІЧІ
notes
Історія України в романах
Володимир Малик
Таємний посол
Тетралогія
Харків
«Фоліо»
2008
КНИГА ПЕРША
Посол Урус–шайтна
Частина перша
ДОРОГОЮ СЛІЗ
1
По гребеню гори йшло двоє. Чорні згорблені постаті різко вимальовувалися на тлі холодного грудневого неба. В сонячній тиші безкрайнього степу сіявся дрібний срібний сніжок, білою наміткою покривав землю, чіплявся за лапатий сухий бур’ян.
Замерзла грудкувата дорога раптом круто повернула вниз.
Високий виснажений старець лівою рукою тримався за плече підлітка років п’ятнадцяти, а правою опирався на товстий сукуватий костур. Спіткнувшись об грудомаху землі, він мало не засторчував носом, але хлопець придержав. Велика торба з невибіленого сирового полотна, що теліпалась у старого за спиною, відлетіла і торохнула по худому висохлому тілі. Почувся тихий бренькіт струн.
— А хай тобі чорт, Яцьку! — гнівно пробурчав старець. — Ведеш мене по якихось горбах та чорториях… Ще кобзу розтовчу і ноги поламаю.
— Не поламаєте, діду, — спокійно відповів хлопець, шморгнувши посинілим від холоду носом. — Уже недалеко… Ген і Січ видно!
— Що ти мелеш? Яка Січ? Де?
— Та перед нами ж!
— Справді?
Старий зупинився і витягнув уперед тонку зморшкувату шию, утупивши в синій морозяний простір глибокі чорні ями замість очей. з ям текли сльози.
В обличчя війнуло вітром.
Старий враз важко задихав і так міцно вчепірився кістлявими пальцями в поводиреве плече, що той аж поморщився від болю. Потім опустився на коліна, скинув кудлату овечу шапку і схилив попелясто–сиву голову в низькому поклоні. З грудей вирвався чи то стогін, чи то плач. Згодом хлопець почув нерозбірливе ламкотіння: старий, мабуть, молився.
— Ходімо вже, діду! Бо й замерзнемо тута, на цьому щолопку! Продимає ж наскрізь! — заблагав хлопець, утягуючи шию у витертий комір старої свитини. — Знайшли де молитись!.. Чей же не в церкві!
Але старий мов не чув тих слів. Полою витер заплакане обличчя, підвівся і кілька разів вдихнув повітря, ніби принюхувався до чогось.
— Справді, Січ! — промовив глухо. — Пахне димом із кузні… Гарячою окалиною несе… Мабуть, ковалі передержали залізо в горні… Та ще свіжоспеченим хлібом… Чуєш, Яцьку?
Яцько промовчав: він нічого не чув. Лише насмішкувато покрутив головою. І вигадає ж таке старий! Окалина! Свіжоспечений хліб! Та до Січі ще добрих п’ять верст! Попомахаєш костуром! По–похукаєш у закоцюблі руки, най їх мамі!.. Хоч би рукавиці які–небудь, то якось би терпів! А то хоч плач! У пучки зашпори зайшли: болять, мов поодрубувані… А навкруги — голий степ. Вітрець невеликий, а пронизує до кісток!