У неділю ввечері Фотерінгей пішов до церкви, і, як навмисно, містер Мейдіг, який цікавився окультними явищами, виголосив проповідь про “діяння протизаконні”. Містер Фотерінгей не дуже часто бував у церкві, але його запеклий скептицизм, про який я уже згадував, значно підупав до цього часу. Зміст проповіді пролив цілком нове світло на його чудодійну здатність, і він вирішив відразу ж після служби порадитися з містером Мейдігом. Прийнявши таке рішення, він здивувався, чому не подумав про це раніше.

Містер Мейдіг, худий, нервовий чоловік з дуже довгими пальцями і дуже довгою шиєю, був приємно здивований, коли молодик, байдужість якого до релігії була загальновідома, попросив у нього дозволу поговорити віч-на-віч. Отож, владнавши невідкладні справи, містер Мейдіг провів містера Фотерінгея до свого кабінету, який сусідив із церквою. Там він посадив його якнайзручніше і, ставши перед каміном, що яскраво палав, — при цьому на протилежну стіну від його ніг упала тінь, схожа на Колоса Родоського, — попросив викласти свою справу.

Спершу містер Фотерінгей зніяковів, не знаючи, як почати, і деякий час бубонів щось таке: “Боюся, що ви мені не повірите, містере Мейдіг…” Але потім він зібрався з духом і запитав, якої думки містер Мейдіг про чудеса.

Містер Мейдіг прибрав поважного вигляду, але не встиг і слова промовити, як містер Фотерінгей перебив його:

— Ви, мабуть, не повірите, що така собі людина, наприклад, як ось я, що сиджу тут, перед вами, може творити зусиллям якоїсь внутрішньої своєї особливості всякі чудеса.

— Це можливо, — сказав містер Мейдіг. — Щось таке, либонь, можливо.

— Якщо ви дозволите мені, я покажу вам, як це в мене виходить, — сказав містер Фотерінгей. — Наприклад, он там на столі стоїть банка з тютюном. Чи буде чудом те, що я з нею зроблю? Хвилиночку, містере Мейдіг.

Наморщивши чоло, він спрямував палець на банку з тютюном і сказав:

— Стань вазою з фіалками!

Банка з тютюном виконала наказ. Побачивши таке, містер Мейдіг прикипів до місця, поглядаючи то на чудотворця, то на вазу з квітами. Він мовчав. Нарешті таки наважився нагнутися над столом і понюхати фіалки: вони були свіжі, наче щойно зірвані, й дуже гарні. Відтак він знову перевів погляд на містера Фотерінгея.

— Як ви це зробили? — запитав він.

Містер Фотерінгей смикнув себе за вуса.

— Просто наказав, і ось вам, маєте! Що це: чудо, чи чорна магія, чи ще що-небудь? Що це зі мною, як ви гадаєте? Саме про це я й хотів запитати вас.

— Це надзвичайне явище.

— А цього самого дня тиждень тому я знав не більше, ніж ви, що можу робити це. Все вийшло цілком несподівано. Моя воля, мабуть, якась особлива — ось усе, що я можу сказати.

— Це все, що ви. можете? Чи ще щось?

— Усе, що завгодно! — вигукнув містер Фотерінгей. — Усе, що хочете.

Він замислився і раптом пригадав фокус, який колись бачив.

— Наприклад, ось це! — Він простяг руку. — Перетворись на чашу з рибою… Ой ні, не це! Стань прозорою чашею, повною води, і хай у ній плавають золоті рибки! Ось так краще. Бачите, містере Мейдіг?

— Дивовижно! Неймовірно! Або ви якісь надзвичайні… Але ж ні…

— Я можу обернути цю чашу на що завгодно, — сказав містер Фотерінгей. — На що завгодно. Погляньте! Ану, обернись на голуба!

За мить сизий голуб уже літав по кімнаті, змушуючи містера Мейдіга нахилятися щоразу, коли пролітав над ним.

— Зупинись! — наказав містер Фотерінгей, і голуб нерухомо завис у повітрі.

— Я можу обернути його знову на вазу з квітами, — сказав він і, опустивши голуба на стіл, створив і це чудо.

— Ви, мабуть, незабаром захочете запалити люльку, — сказав він і відновив банку з тютюном у первісному її вигляді.

Містер Мейдіг спостерігав за цими перетвореннями мовчки, вражений тим, що відбувалося. Він здивовано поглянув на Фотерінгея, обережно взяв банку з тютюном, оглянув її і знову поставив на стіл.

— Так-так!.. — промовив він, не спромігшись на щось більше.

— Тепер мені вже легше пояснити вам, чого я прийшов сюди… — І Фотерінгей почав плутано й багатослівно розповідати про дивні події, що сталися останніми днями; почавши з випадку в “Довгому Драконі”, він час від часу перескакував на долю містера Вінча, чим ще більше ускладнював свою розповідь.

Розказуючи, він утратив гордовитість, яку викликав у ньому містер Мейдіг, — і став тим самим містером Фотерінгеєм, що й раніше.