Містер Стюарт помовчав якусь мить, а потім сказав:

— Послухайте, юначе, вас ніколи не допустять свідчити про це.

— Ну, ми ще подивимось, — заперечив я, — я вмію бути наполегливим, коли хочу.

— Ех ви, дивак! — вигукнув стряпчий. — Адже їм потрібен Джеймс, Джеймс повинен бути повішений. Алан теж, коли б вони могли спіймати його, а Джеймс безсумнівно! Прийдете до генерального прокурора з такою справою і тоді побачите, що він зуміє заткнути вам рота.

— Я кращої думки про генерального прокурора, — зауважив я.

— Власне, справа не в прокуророві, ну його к бісу! Головне тут Кемпбелли, любий мій! Весь клан постане проти вас та й проти бідолахи прокурора! Просто дивно, як ви не розумієте свого становища! Якщо вони не знайдуть чесних шляхів зупинити ваше базікання, то, будьте певні, вживуть крайніх заходів. Вас можуть посадити на лаву підсудних, хіба ви не розумієте цього?

— Розумію, — сказав я. — Сьогодні вранці те саме казав мені інший стряпчий.

— Хто він? — поцікавився Стюарт. — Принаймні говорив він розумно.

Я відповів, що не можу назвати його імені, бо це достойний старий віг, який ні в якому разі не бажав би вплутуватися в такі справи.

— Мені здається, що вже весь світ замішаний у цю справу! — вигукнув Стюарт. — І що ж ви йому відповіли?

Я розповів стряпчому про свою розмову з Ренкейлором перед Шооз-гаузом.

— Значить, вас повісять! — сказав стряпчий. — Ви будете гойдатися поруч з Джеймсом Стюартом. Така вже ваша доля.

— І все ж я сподіваюсь на краще, хоч і не заперечую, що тут є риск.

— Риск! — повторив Стюарт і знову замовк. — Я повинен дякувати вам за вірність моїм родичам, до яких ви виявляєте таку прихильність, — порушив він мовчанку, — якщо тільки у вас вистачить стійкості не зрадити їй. Але застерігаю, що ви наражаєтесь на небезпеку. Особисто я не хотів би стати, як оце ви, на захист усіх Стюартів з часів Ноя, хоч сам я і Стюарт. Риск! Та я завжди рискую своїм життям. Однак судитися в країні Кемпбеллів, у справі Кемпбеллів, коли і суддя й присяжні — Кемпбелли, — думайте про мене що завгодно, Бальфор, але це вище мого розуміння.

— У нас, очевидно, різні погляди на речі, — зауважив я. — Мені прищепив такі погляди мій батько.

— Мир праху його! Він залишив достойного сина, — сказав Стюарт. — Та мені не хотілося б, щоб ви судили мене надто суворо. Я потрапив у дуже прикре становище. Розумієте, сер, ви називаєте себе вігом, а я сам не знаю, хто я такий. Безперечно, не віг, вігом я не можу бути. Але я, мабуть, не дуже ревний прихильник супротивної партії.

— Правда?! — вигукнув я. — Цього можна було чекати від такої розумної людини.

— Тільки без лестощів, будь ласка! — образився стряпчий. — Розумні люди є в обох партіях. Але я зовсім не хочу шкодити королю Георгу, що ж до короля Якова, то я нічого не маю проти того, що він за морем. Бачите, насамперед я юрист, люблю свої книги, вдалу промову на захисті обвинуваченого, добре оформлений документ, люблю розпити з колегами пляшку вина в приміщенні парламенту ну й ще, може, зіграти партію в гольф у суботу ввечері. Яке відношення все це має до пледів і палашів горян?

— І справді, — зауважив я, — ви мало схожі на дикого горянина.

— Мало? — спитав він. — Зовсім не схожий, юначе! Проте я родом горянин і змушений танцювати під дудку свого клану. Клан і ім'я повинні стояти над усе. Це те саме, про що й ви казали. Батько навчив мене цього, і ось тепер мені доводиться займатися таким прекрасним ремеслом! Завжди маю справу то із зрадою, то з самими зрадниками, таємно переправляю то одних, то других сюди й туди, а тут іще французькі рекрути, хай їм грець, їх теж доводиться переправляти таємно у Францію. А їхні позови, просто горе з ними! Недавно я порушував одну справу від імені молодого Ардшіля, мого двоюрідного брата; він вимагав маєток на підставі шлюбного контракту — претендував на конфіскований маєток! Я сказав Стюартам, що це безглуздя, та хіба вони зважили на мої слова? І це примусило мене ховатися за спиною другого адвоката, якому ця справа так само не подобалась, бо загрожувала нам обом загибеллю, давала зброю в руки нашим ворогам, падала ганебною плямою на нашу репутацію. А що я можу зробити? Адже я Стюарт і повинен захищати свій клан і рід. Ще вчора одного із Стюартів одвезли в замок. За що? Можу відповісти: акт 1736 року, набір рекрутів для короля Людовіка. Ось побачите, він проситиме, щоб я захищав його, а це буде ще одна пляма на моєму імені! Повірте, коли б я хоч трохи тямив у святому письмі, то кинув би все і став священиком!

— У вас і справді незавидне становище, — мовив я.

— Надзвичайно тяжке! — вигукнув стряпчий. — Ось чому я такої високої думки про вас, не Стюарта, за те, що ви з головою поринули у справу Стюартів. Не знаю тільки, заради чого ви це робите, хіба що з почуття обов'язку:

— Ви не помиляєтесь, — ствердив я.

— Чудова риса, — мовив Стюарт. — Ага, ось повернувся і мій клерк. Якщо не заперечуєте, ми пообідаємо втрьох, а потім я одведу вас до пристойної людини, яка охоче надасть вам притулок. Крім того, поповню ваші кишені золотом із вашого ж мішка. Ваша справа не така вже й дорога, як ви думаєте, навіть враховуючи переїзд на кораблі.