Мабуть, невразливість Зубова, котрий так зухвало діяв у німецькому оточенні, полягала в тому, що він і тут не втратив ні своєї життєрадісності, ні привітної товариськості, ні того душевного здоров'я, яке рятувало його в найтрагічніші хвилини життя.

Він так непохитно був переконаний у справедливості і необхідності того, що ній робить, що жоден з його вчинків не лишав болісних згадок у його пам'яті й анітрохи не тривожив його совісті.

Наприклад, проводячи вечір із співробітником гестапо в казино, Зубов з апетитом вечеряв, йому подобалося вино, яке вони пили, і те приємне, збуджене сп'яніння, яке це вино викликало.

Він з інтересом, з незмінною допитливістю слухав розповідь офіцера, сина поміщика, про життя в заможному маєтку, і уявляв його в думці таким, як розповідав гестапівець, і думав, як цікаво ловити форель у холодній, стрімкій гірській річці, що пахне льодом.

І коли офіцер, кажучи про свою любов до тварин, розповідав, як він страждав, коли загинув чистопородний бугай-плідиик, який, розігнавшись, розвалив череп об трактор, Зубов уявив собі цього могутнього бугая, що в останньому смертельному зусиллі лиже випадаючим язиком жалісливу хазяїнову руку.

Гестапівець нарікав, що за родом служби змушений вдаватися до деякого насильства під час допитів. І це він, з його чутливим серцем! Батько одного разу, коли він був ще хлопчиком, відлупцював його, й від такого приниження він мало не вкоротив собі віку. І тепер оця страхітлива робота, безсоння, гидливе здригання від вигляду крові!

Зубов спитав:

— Коли вам не подобається, навіщо ж ви це робите?

— Такий мій обов'язок, — твердо сказав співрозмовник Зубова. — Обов'язок усієї нашої нації — утверджувати своє панування, тяжкий, неприємний, але найвищий обов'язок в ім'я досягнення великої історичної мети.

Цей гестапівець був збитий на смерть автомашиною, неподалік од свого будинку, де він прогулювався пізньої години, змучений безсонням після страти на базарному майдані кількох польських підпільників.

З досадою скривившись, Зубов сказав своїм соратникам, що вдало провели цю нелегку операцію:

— Звичайно, слід було б порішити хоча б гауптштурмфюрера, що командував стратою, а не цього унтерштурмфюрерчика. Але навіщо він фотографувався під шибеницею поруч із страченим? Брехав — пережинає… Ні, це ідейна наволоч, і я з ним зробив правильно, принципово.

П'ятим членом групи став німець-солдат, що працював на складі музичного інвентаря роти пропаганди.

Покійний приятель, унтерштурмфюрер СС, порадив Зубову бути обережним з цим солдатом, сказавши, що найближчими днями він підпише наказ про арешт цього підозрілого типа, можливо, комуніста, що переховується від гестапо на службі в армії.

… Переконати німецького комуніста, досвідченого конспіратора, в тому, що Зубов — радянський офіцер, було дужо важко.

Зубову довелося скласти серйозний екзамен, відповідаючи на різні запитання про життя Радянської країни, аж поки цей німець переконався в тому, що Зубов не провокатор.

Саме Людвіг Куперт надав діям цієї самодіяльної партизанської групи більш організованого, планового і цілеспрямованого характеру.

Висадження в повітря двох військових ешелонів.

Підпали складів з провіантом.

Було висипано по півмішка цукру-піску в автоцистерни з авіаційним бензином, внаслідок чого сталася аварія п'яти транспортних чотиримоторних «Юнкерсів».

Усе не розробив Людвіг Куперт.

І, нарешті, напад на радіостанцію, що закінчився загибеллю груші, крім самого Зубова.

Але в цьому Людвігової провини не було. Випадковість, яку неможливо завбачити: монтер ремонтував прожектор і, відремонтувавши, спрямував промінь світла не на зовнішню загороду, для чого був призначений прожектор, а всередину двору, і в білому товстому стовпі холодного, їдкого світла стало виразно видно офіцера охорони, що ницьма лежав на камінні, і двох солдатів охорони, які стояли обличчям до стіни, розкинувши руки в позі розп'ятих на хресті. А позад них — Людвіг з автоматом.

Зубов був легко поранений, але, прикинувшись переслідувачем диверсантів, вирішив, що доцільно додати до вогнестрільного поранення контузію із втратою мови і здатності ворушити ногами, тим більш що цей стан він уже знав.

Він дозволив покласти себе на ноші, подати першу допомогу, а потім у зв'язку з підозрою про пошкодження хребта не заперечував, щоб його доставили у фронтовий госпіталь, де він був оточений неабияким комфортом.

Зубов діяв винятково безстрашно. Крім усього іншого, був ще один момент, який пояснював оцю його властивість.

Зубов переконав себе, що він, як матеріаліст, повинен ставитися до, можливо, дуже близької своєї смерті як до больового відчуття, що лиш трохи затяглося, після чого настане його власне персональне ніщо. Як несподіваний розрив кінострічки, коли механік не встигає ввімкнути світло, й замість зображення на екрані — темрява в залі, і ти зникаєш у цій темряві. Пошкодження усувають, і всі без тебе додивляються життя на екрані.