— Значить, ваш візит буде корисний тій службі, до якої ви належите. Якщо вам це ясно, то в мене по відношенню до вас не лишається нічого нез'ясованого.

Вайс схилив голову, клацнув підборами. Густав сказав поблажливо:

— Тут, у нас, таку форму висловлювати свою готовність не визнають. На відміну від абверу, ми відрізняємо співробітників не за званнями, а за їхніми здібностями розуміти більше, ніж їм сказано.

Після цієї багатозначної бесіди, ніби за помахом чарівної палички, зникла невидима перепона ввічливої, холодної відчуженості між мешканцями котеджів і Вайсом.

І хоча розмовляли з ним більше на абстрактні теми, Вайс відчув уже не байдужість, а допитливий інтерес до себе.

Віллі Шварцкопф жив на Фрідріхштрасе у будинку дивної архітектури — суміш модерну з цейхгаузом. Колись у нього тут була квартира з трьох кімнат, але після того, як будинок арієзували, він захопив для особистої канцелярії весь поверх. Племінникові він дав одну з кімнат у колишній своїй квартирі.

На поверсі, так само, як і в вітальні, чергували есесівці.

Сніданок був накритий у Віллі Шварцкопфа в кабінеті, обставленому з навмисною казарменою убогістю і суворою невибагливістю. Солдатське ліжко. В головах столик, заставлений армійськими телефонними апаратами. Посеред кімнати великий стіл без ящиків. Величезна карта, запнута полотном. У стіну вмуровані великі вогнетривкі шафи. Фарбовані металічні двері з малюсіньким круглим віконечком, прикритим сталевою засувкою.

Біля ліжка на килимі ліниво дрімала величезна вгодована вівчарка. Моду на цих сторожових псів увів фюрер.

Сервірування було тож казарменого типу: алюмінієві ложки і вилки, армійські ножі-напівтесаки. Але їжа дорога і, так само, як і вина, переважно іноземного походження.

Мундир на Віллі був досить поношений, лише чоботи блищали, мов лаковані.

Прийняв він Вайса приязно. Розвівши руками, признався, ніби вибачаючись:

— Коли німецький народ усе віддає фронту, ми, його вожді, наслідуєм дух спартанців.

Генріх тільки усміхнувся з цієї хвалькуватої брехні. В Шарлоттенбурзі, в одному з найаристократичніших кварталів Берліна, Віллі мав розкішний особняк, який він перетворив на склад найрізноманітніших цінностей, але про це знали тільки найближчі йому люди.

Обнімаючи племінника, Віллі сказав самовдоволено:

— Якби Генріх на початку своєї діяльності був таким, яким повернувся зараз з Варшави, чорт забирай, я не здивувався б, одержавши наказ з'явитися до нього в рейхсканцелярію з доповіддю. Коли б не було його, я зараз не впорався б і з половиною своїх справ. Хлопець переказився і взявся за розум.

Під час сніданку Віллі багато їв і пив. А Генріх майже не їв і пив тільки мінеральну воду.

— Ну, як вам сподобалися люди Вальтера? — запитав Віллі і, не дочекавшись відповіді, почав обурюватися: — Набрав особистий дипломатичний корпус із плюгавців. Салонні шалапути, випещені синки багатих батьків, що мають родинні зв'язки у всіх країнах Європи. Які вони, в біса, агенти! Адже будь-хто з них, як тільки попаде до рук найпаршивішого розвідника-хлопчака, накладе в штани і почне патякати, як на сповіді. А цей Густав! Добра штучка. В свій час на Альберхштрасе, вісім, він зумів примусити заговорити найупертіших, а тепер зробився гувернером у цих щенят на псарні Вальтера. Що ви скажете про Густава і взагалі про його пансіонат?

— Я б не виправдав рекомендацію гера Лансдорфа і вашу також, — глибокодумно всміхнувся Вайс, — коли б дозволив собі не лише висловлювати думки про моїх співробітників, але й розповідати коли б то не було про те, що стосується моєї нової роботи.

— Та облиште! — весело вигукнув Віллі. — Тут, за броньованими дверима, як у Христа за пазухою. — І додав поважно: — У нас один хазяїн — Генріх Гіммлер.

— Слуги, у яких дуже довгий язик, як правило, не затримуються в хорошому домі, — відповів Вайс.

— О, ви он який, виявляється, камінчик! — У голосі Віллі звучали ноти невдоволення. — Нічого, я все-таки сподіваюся, ми з вами подружимося.

— Я теж, — сказав Вайс. І вважав за потрібне додати: — Мушу вас запевнити, мої найкращі враження про вас залишаться так само недоторканними, — він кивнув на вогнетривкі шафи, — як папери, що там зберігаються.

— Однак ви людина твердих правил! — пробурчав Віллі.

— Ні, — сказав Вайс, — але я вмію твердо підкорятися тим правилам, які мені рекомендують старші.

— Ловко сказано! — розсміявся Віллі і звернувся до Генріха: — А цей твій приятель, виявляється, не такий простачок, як мені здалося тоді в Ліцманштадті. — І одразу докорив Вайсові: — Ви людина не дурна і повинні були зрозуміти, що коли вже старий Віллі робить послугу ближньому, то при цьому він завжди розраховує на взаємну люб'язність.

— Я ладен докласти всіх зусиль, щоб виконати будь-яке ваше доручення, — шанобливо схилив голову Вайс, — якщо, звичайно, воно не піде врозріз із зобов'язаннями, які я на себе взяв.