Зубов хитнув головою, радісно всміхнувся, запитав і собі:

— А ти знаєш, про що я, поки ти не прийшов, думав? Про те, що я найпослідущий мандражист і боягуз! Розумієш, так не хотілося через твого фашиста покійником стати. Навіть випив з горя, щоб не думати про це.

— Виходить, ти п'яний?

— Був, — твердо сказав Зубов. Поскаржився: — Розкис я від того, що мета завдання була дріб'язкова, а я мішень за габаритами велика. При такому співвідношенні тільки й лишалося, що текст промови про себе самого складати для траурного мітингу. — І додав уже серйозно: — А тепер пропорції витримано правильно, операція з великою політичною перспективою. — Міцно потис Йоганнові руку. — Отепер тобі спасибі! Операція гарна. Нічого не скажеш. — Попрохав улесливо: — Слухай, ти можеш обманути Брігітту, але тільки правдиво, щоб вона обов'язково повірила, ніби мені треба поїхати в Ліцманштадт у службових справах?

— Будь ласка, скільки завгодно! — охоче погодився Вайс. І одразу запитав здивовано: — А ти сам що ж, розучився?

— Та ні, просто по-дружньому прошу: візьми зараз на себе це навантаження.

Зубов зник за дверима і за хвилину з'явився сяючий у супроводі Брігітти. Вона дивилася на Йоганна тривожно-вороже, хоча її губи й усміхалися.

Простягаючи гостеві руку, запитала, пильно дивлячись прямо йому в очі:

— Так що ви, пане Вайс, придумали, щоб допомогти моєму чоловікові? У нього, я помічаю, останнім часом бракує вже уяви, і йому все важче вигадувати досить переконливі приводи для того, щоб надовго зникати з дому.

Йоганн, не стримавшись, люто глянув на Зубова. Той злякано запитав дружину:

— Звідки ти це взяла, Брігітто? Чому такі дивні думки?

Вона поклала долоню собі на груди:

— Ось звідси. Із серця.

— А! — зрадів Зубов. — Звичайно, я так і думав. — Поспішливо пояснив Вайсові: — Брігітта надзвичайно недовірлива. Правильно, я саме хотів сказати тобі, Брігітто… — почав було він.

Жінка прийняла долоню із своїх грудей, затулила Зубову рот, попросила:

— Будь ласка, не кажи. Я розумію, я все розумію. — І, звернувшись до Вайса, промовила з гордістю: — Я розумію, що йому тепер усе важче залишати мене. І він не вміє приховувати цього. І тому я йому все вибачаю. Все.

Зубов почервонів, але очі його радісно блищали.

— Піду приготую кофе, — допомогла чоловікові Брігітта і пішла з переможним виглядом.

І як тільки двері за нею зачинилися, Зубов сказав винувато:

— А що я можу зробити, коли вона мене так відчуває, чи що? Я навіть сам дивуюсь. Але це цілком природно. Навіть у літературі такі факти описано. Може, це нервові флюїди?

— Флюїди! — перекривив його Вайс. — Від таких флюїдів тільки й чекай провалу, і більше нічого. Не така вже вона наївна і дурненька. Тобі повезло. Але за такий для тебе «дах» мені голову одірвати слід. — Пояснив суворо: — Боюсь я за тебе, ось що!

Зубов лише переможно всміхнувся.

Розливаючи кофе, Брігітта ніжно розповідала Вайсові про Зубова:

— В ньому ще стільки хлопчачого, наївного й простодушного, що я, звичайно, завжди тривожусь за нього. Він — як Міхель з дитячої казки. Чорні пацюки напали на міста і селища, а він нічого не помічає, грає собі на сопілочці і крокує по землі, поглядаючи лише вгору — на сонце та на хмари. А все навколишнє таке жахливо похмуре.

Зубов, не стримавшись, з усміхом глянув на Вайса:

— Чуєш? А ти, пташенятко, боявся!

Вайс, удавши, що не зрозумів натяку, запитав Брігітту:

— Стривайте, звідки на нашій землі чорні пацюки?

Зубов лукаво підморгнув жінці:

— Брігітта зовсім не збирається робити натяк на гестапівські мундири. Що це тобі спало на думку запитувати, та ще таким тоном?

Брігітту не збентежило Йоганнове запитання. З викликом дивлячись йому в очі, вона сказала твердо:

— Мій покійний чоловік носив чорний мундир, і профіль його чимсь нагадував пацюка. Але, можливо, це мені тільки здавалося.

Тепер Вайс втупився очима в Зубова. Але той, піднісши до губів чашку з кофе, спідлоба подивився на Йоганна, майже непомітно стенув плечима і пробурчав з удаваною образою:

— Нехай моя дружина вважає мене за дурненького Міхеля, але мені здається, що про це їй не слід було говорити вголос, навіть у твоїй присутності, хоча ти і мій друг.

Брігітта образливо стисла губи.

Після кофе чоловіки пішли до кабінету і обговорили всі деталі, майбутньої операції. А коли Вайс ішов до себе в готель, його не покидала щемлива туга, що інколи охоплює самотню людину, яка мимоволі стала свідком чужого щастя, хай навіть короткочасного й неміцного.

Зубов розповідав Йоганнові, що життя Брігітти з покійним чоловіком — старим і розбещеним — нагадувало домашній арешт. Вона ненавиділа його вперто, злісно, несамовито. І лише одурманена наркотиками, — до них привчив її чоловік, — ставала в'яло-покірною, до всього байдужою. І після смерті чоловіка вона ще довго жила нібито подвійним життям. Коли Зубов уперше побачив її, вона здалася йому напівбожевільною. Але потім він зрозумів — вплив наркотиків. Він сказав Йоганнові:

— Що б там не було, а спочатку мені просто було її жаль, і більше нічого. Бачу, гине вона, ну й пожалів…