Йоганн побачив Лансдорфові очі. Звузившись, ніби щілини в прицілі, вони дивилися прямо в його очі поверх сторінок книжки, і з таким жорстоким виразом, який буває, коли людина прицілюється, щоб убити.

Він зрозумів, яка небезпечна для нього зараз найменша неправдоподібність. І він сказав рішуче:

— Ні, не вірю.

Лансдорф опустив книгу. Він усміхнувся, очі його стали лагідніші.

— Я теж не вірю, — сказав він. — І не вірю не тому, що в гестапо могли відомими методами переконувати її в цій думці, і, очевидно, переконали. Я не вірю їй тому, що останнім часом відвідував третій відділ під час допиту росіян, яких мали ліквідувати, і побачив вельми цікаву закономірність.

Під час допитів працівники коитррозвідки намагалися домогтися в росіян, щоб ті підтвердили або доповнили факти, які характеризують деякі погані моменти з їхнього життя. І росіяни заперечували ці факти, хоча слідчі знали про них з радянської преси. І знаєте, чому заперечували? Тому, що вважають, що про погані моменти в їхньому житті не мусять говорити з ворогом. Це ображає їхню радянську гідність. Адже вони переконані, що всі негативні риси в їхньому житті — лише тимчасове явище.

— Ви тонкий психолог, гер Лансдорф.

— Ні, тут справа не в психології. Ця риса характерна для представників молодого покоління росіян. Наша агентка, як і ті, інші, бреше нам. Навіть якщо її батька заарештували, вона впевнена, що це судова помилка — і нічого більше.

— Але ж хтось персонально винен у тому, що його репресували, і нею, можливо, керує почуття помсти.

— Комуністи проти терористичних акцій.

— Вона не з політичних мотивів, а з особистих…

— Ви кажете дурниці, — відрубав Лансдорф.

— Ні, не дурниці, — рішуче заперечив Вайс. — Вона неврівноважена, інфантильна, з хворобливою уявою. Викинула на дорогу мої гроші. Мало не втекла від мене з готелю з якимось красенем. Вона, зрештою, просто істеричка. Але разом з тим поводила себе у баронеси з великою гідністю, як і належить дочці визначного військового діяча.

— Це цікаво, — в задумі промимрив Лансдорф. — Психічна неврівноваженість плюс збуджена уява… — Запитав уривчасто: — Ви знаєте про вплив на людський організм сколопатина разом із снотворним?

— Якщо не помиляюсь, вперше цей препарат вдало застосовано на Ван-дер-Люббе?

— Можливо, — сказав Лансдорф. І суворо додав: — Але мені це невідомо.

— Слухаюсь, — шанобливо нахилив голову Вайс.

— Отже, ви мене зрозуміли?

— Безумовно. — І додав гірко: — Очевидно, я не виправдав ваших сподівань.

— Чому?

— Ви замінюєте мене препаратом.

— Он як, — усміхнувся Лансдорф. — Ну що ж, спостерігайте, як ви вважаєте за потрібне, цю дівчину, Йоганне, а тепер ідіть. Я хочу відпочити.

Вперше Лансдорф назвав Вайса по імені. Це було радісною несподіванкою. Адже за цим приховувалось найосновніше — особлива Лансдорфова довіра, яку Вайс не тільки не втратив, а ще більше зміцнив.

Всі дні, поки дівчина гостювала у баронеси, Вайс займався своєю звичайною службовою роботою у розташуванні «штабу Валі».

Серед інших, недавно прибулих курсантів виявились люди, рекомендовані підпільними організаціями таборів. Але Вайс тепер мав можливість безпосередньо з ними не спілкуватися. Для цієї мети у нього був зв'язковий по кличці Ніж — моряк-десантник, який успішно справлявся зі своїми обов'язками і теж мав зв'язкового.

Коли від обледеніння лопнув один із тросів на високій антені радіостанції штабу і німецькі солдати були безсилі усунути пошкодження, Ніж з дозволу Вайса виліз майже на тридцятиметрову мачту і, працюючи, як акробат під куполом цирку, підняв і закріпив трос. Це дало можливість Вайсові влаштувати його на посаду ремонтника. Ніж сподобався німцям своєю відчайдушною сміливістю. На допиті у Дітріха він так пояснив мотиви, за якими вирішив піти на службу до німців:

— Я ж циркач. — І дав помацати тверді бугри своїх біцепсів. — Силовик міжнародного класу. А дома в нас мускулатуру не цінують — значок або медальку почеплять, і все. А у вас, кажуть, за кожний вихід — великі гроші. — Попрохав: — Ви ж мене, будь ласка, як відслужу, в цирк направте, віддячити згоден вам особисто відрахованими процентами.

— Справжнісінький дурень, — із задоволенням відзначив Дітріх.

Шість курсантів загинули під час занять від несподіваного вибуху підривних снарядів. Ніж сказав Вайсові, хитро примружившись:

— А я при чому? Мене там не було. Не додержали техніки безпеки — і все. А потім — чого їх жаліти? Сволота. Спробував був розпропагувати — нізащо. От бог їх і скарав.

— Виходить, цей бог наловчився так вибухівку ставити, що вона завчасно діє?

— На те і бог: мізкує! Але замість них ще двох переконав.

— Як?

— Дуже просто. Кажу одному про другого: ти в його речах пошукай, особливо під устілками черевиків, щось знайдеш — доповіси. 1 другому таке саме завдання дав. Доповідають потім: нічого немає. Все зрозуміло, хлопці перспективні.