— Вони не зробили нічого поганого? — запитав проводир.

— Ні, нічого, — запевнив його Френк.

— Гаразд. Я обіцяю вам негайно розшукати їх, бо нам відомо, у якому напрямку вони поїхали, і послати слідом за вами на узбережжя.

— А тепер запрошую до себе, — радо запропонував плантатор. — Біля моєї плантації, у бухті Юкатан, стоїть на якорі вантажна шхуна, вона незабаром має плисти до Сан-Антоніо. Я можу затримати її доти, доки шляхетний Енріко і його сипи не спустяться з Кордильєр.

— Ну, а Френк, звичайно, заплатить за затримку, — глузливо, що не сховалося від Леонсії, але не було помічене Френком, сказав Генрі.

— Звичайно, заплачу! — весело вигукнув Френк. — Ще один доказ на користь того, що чекова книжка скрізь може знадобитися!

Коли усі попрощалися з розбійниками, пеон і його батько, на подив присутніх, пішли за Морганами і спустилися разом з усіма через палаючі нафтові поля на плантацію — місце, де стільки років мучився в рабстві пеон. І батько, і син усіляко виявляла свою відданість Френку, а також Леонсії та Генрі. За цей час вони щось довго й жваво обговорювали. Коли Енріко та його сини прибули на плантацію й усі подалися до берега, де на них чекала шхуна, пеои зі своїм батьком пішли слідом за ними. Френк став було прощатися з індіанцями, але пеон заявив, що вони теж поїдуть на шхуні.

— Я вже говорив вам, що я не бідняк, — пояснив пеон, відводячи Морганів і родину Солано вбік, щоб його не почули матроси. — І це правда. Мені відомо, де захований скарб племені майя, який не могли знайти ні конкістадори, ні ченці інквізиції. Я його охоронець. Точніше, не я, а мій батько. Він прямий нащадок давнього верховного жерця майя. Він останній жрець цього племені. Ми з батьком багато говорили і вирішили, що багатство — не головне в житті. Ви купили мене за двісті п’ятдесят песо, проте подарували мені волю, віддали мене мені самому. Ви подарували людині життя, тепер я сам собі пан. Я так гадаю, і мій батько теж. І от коли грінго й іспанці так створені, що багатство для них — найголовніше, ми проведемо вас до скарбів племені майя — мій батько і я: адже мій батько знає дорогу. Йти в гори треба із Сан-Антоніо, а не з Юкатану.

— Твій батько справді знає, де заховано скарб? Напевно знає? — запитав Генрі і тихенько шепнув Френку, що цей самий скарб і змусив його кинути пошуки скарбу Моргана на Тельці і податися на материк.

Пеон похитав головою.

— Мій батько ніколи не був там, навіщо йому це — йому не потрібні багатства. Тату, покажи, що написано нашою давньою мовою, якою лише ти з усіх живих майя вмієш читати.

Старий витяг з-під своєї пов’язки брудний, порваний парусиновий мішечок. З нього він вийняв щось, схоже на клубок мотузочків з вузликами. Але це були не мотузочки, а якісь пасма деревної кори, настільки ветхі, що, здавалося, вони ось-ось розсиплються від одного дотику; і справді, коли старий доторкнувся до них, з-під пальців його посипався порох. Бурмочучи собі під ніс молитви давньою мовою майя, індіанець підніс угору клубок і благоговійно вклонився йому, перш ніж почати його розплутувати.

— Письмо вузликами [27] — це стародавня писемність майя, але тепер ніхто їхньої мови не знає, — тихо мовив Генрі. — Цьому можна вірити, якщо тільки старий не розучився читати.

Клубок був вручений Френку, і всі з цікавістю схилилися над ним. Він був схожий на гроно, невміло зв’язане з безлічі мотузочків, вкритих великими і маленькими вузликами. Мотузочки теж були неоднакові: товщі й тонші, довші й коротші. Старий перебирав їх пальцями, бурмочучи собі під міс щось незрозуміле.

— Він читає! — тріумфально вигукнув пеон. — Вузли — це наша давня мова, і він читає їх, мов книгу!

Френк і Леонсія, схилившись нижче, щоб краще бачити, ненароком торкнулися один одного волоссям — обоє здригнулися і поспішно відсунулися, але погляди їх при цьому зустрілися, і знову іскра майнула між ними. Генрі, цілком захоплений тим, що розповідав індіанець, нічого не помітив. Він дивився лише на таємничий клубок.

— Що ти скажеш, Френку? — пошепки запитав вій. — Це ж колосально! Колосально!

— Мене чекають у Нью-Йорку. — Френк явно вагався. — Ні, не якісь люди чи розваги, а справи, — поспішно додав він, відчувши мовчазний докір Леонсії. — Не забудьте, що я зв’язаний з “Темпіко петролеум” і біржовим ринком: мені навіть страшно подумати, скільки мільйонів у мене в це вкладено.

— Дідько б узяв! — вигукнув Генрі. — Якщо скарб майя навіть у десять разів менший від того, що про нього розповідають, усе одно частка кожного з нас — твоя, моя і Енріко — буде більшою, ніж усе твоє нинішнє багатство.

Френк усе ще вагався. Енріко почав запевняти його, що скарб майя справді існує, а Леонсія, вибравши мить, шепнула йому на вухо:

— Невже ви втомилися… шукати скарб?

Френк пильно подивився на неї, потім глянув на обручку на її пальці і так само тихо відповів:

— Хіба я можу залишатися тут, якщо я кохаю вас, а ви кохаєте Генрі?

Він уперше відкрито зізнався їй у коханні, і Леонсія відчула, що в душі її спалахнула радість, але за мить обпік сором: як же може вона вважати себе доброчесною, коли, виявляється, здатна любити одночасно двох? Вона глянула на Генрі, немов хотіла переконатися, і серце відповіло їй “так”. Вона любила Генрі так само щиро, як Френка, і їй однаково подобалося в них те, що було однакове, і по-різному те, що їх відрізняло.