За спиною Айри в сутінковому лісі загорялися на гілках бузкові плями – колонії місцевих комах, що світяться в темряві.

– Проба – це ритуал, це ініціація, – вагомо сказав Айра. – Це маленький спектакль. Та ще це інструмент, і не тільки добору, але й виховання. Інструмент удосконалення людини. Зрозуміло тобі, мігранте?

– До чого тут життя в лісі й біганина по вугіллю?

– Підготовка до Проби зумовлює систему мотивацій. Людина знає, що долати страх і лінощі почесно. Що бути воїном хоч раз у житті необхідно. Хлопці й дівчата мріють пройти випробування, хоча залежним бути спокійніше. Діти мігрантів, які потрапили на Раа в дитинстві, мріють скласти Пробу, складають – і перестають бути мігрантами.

– Тобто це величезна маніпуляція, – сказав Крокодил. Айра звів брови.

– Нав'язування чужих цілей, – пояснив Крокодил. – Причому з пелюшок. Культ відповідності сподіванням – будь таким, яким суспільство хоче тебе бачити, і ні в якому разі не будь іншим. Це що – громадянська зрілість?! Ні, це готовність підкорятися дурному наказу!

– Мігранте, – сказав Айра з ноткою презирства. – Навіщо ти сюди приїхав? Ти, схоже, нічиїм сподіванням не відповідаєш – узагалі.

Крокодил затнувся. Айра дивився на нього впритул мутнуватими, наче пластик, очима.

– Я відповідаю своїм сподіванням, – сказав Крокодил. – І цього достатньо.

– Твоїй планеті це принесло багато щастя.

Крокодил підхопився, не зовсім розуміючи, що збирається робити:

– Що ти знаєш про мою планету?!

– Нічого. – Айра не ворухнувся. – Це припущення. Чого ти так схопився?

Крокодил зупинився за декілька кроків від нього. Айра сидів, підібравши ногу, спершись п'яткою у вузьке підвіконня. Він не рухався, але Крокодил чітко зрозумів: дістати в щелепу від Айри – значить лишитися без зубів.

– Що ти знаєш про мою планету? – повторив він, щосили стримуючись.

– Тільки те, що тебе там більше нема, – Айра не кліпав. – А вже щастя це чи нещастя… вирішуй сам.

Крокодил повернувся до свого кутка й сів на підлогу. Кров у нього сильно прилила до обличчя; Айра, без сумніву, чудово вмів знаходити вразливі точки й «розробляти» їх. Не диво, що хлопці на острові починають метатися, поводитися по-дурному…

– Ваша Проба – звичайнісінька профанація, – вирівнявши дихання, сказав Крокодил. – У кращому разі – лотерея. Треба сподобатись інструктору, інакше одна людина своєю волею спише тебе в залежні.

– Маячня, – у завмерлих очах Айри вперше щось змінилося. – «Волі інструктора» не існує, існують об'єктивні свідчення. Гідний обов'язково має стати повноправним громадянином, негідний – нізащо не може. Інакше постраждає критерій і порушиться витончене калібрування інструменту.

– Критерій?

– Елементарні принципи. Людина – пан сама собі. Людина панує над світом. Людина прагне вгору й здатна на неможливе.

– А якщо результат неочевидний? Суперечливі випадки?

– Рішення приймає інструктор.

– А якщо інструктор упереджений?

– Не буває, – твердо відповів Айра.

– Правда? Хіба ти не упереджаєш, кажучи парубкові, що в нього в жилах юшка якась, а не кров? Коли благословляєш цькування?

Айра всміхнувся:

– У кожній групі є ієрархічна структура, справа інструктора – вкрай загострити конфлікти.

– Заради вдосконалення людини?

– Заради отримання правдивих результатів. І не думай, що це просто. Громада Раа, якщо ти зауважив, явної ієрархічної структури не має, тому хлопчаків доводиться під'юджувати… Усе, стемніло. Нам час іти.

Айра легко зіскочив із підвіконня.

– Зажди, – Крокодил підвів руку. – Хто такий цей зелений хлопчик?

– Більше жодних питань, – Айра посуворішав. – Будеш на мене працювати – чи спокійно поїдеш?

– Ще варіанти? – на якусь хвилину затнувшись, спитав Крокодил.

Айра мотнув головою.

– Я буду на тебе працювати, – Крокодил зціпив зуби. Айра потягнувся, по його торсу прокотилася хвиля, як по стадіону, повному вболівальників:

– Цікава ти людина… Правда, навіщо ти сюди приїхав? Невже гадав, що складеш?

– Так, – зізнався Крокодил. – І ще хотів зрозуміти, що це. Зрозуміти, в чому критерій.

– Зрозумів?

– Не зовсім, – повільно озвався Крокодил.

– Нехай… Перше твоє завдання: згадай при Тимор-Алкові ім'я Махайрод і простеж за реакцією.

– Хочеш знати, як він до тебе ставиться?

– Стоп, – Айра насупився. – Він знає, що мене звуть Махайрод?

Крокодил почувався ідіотом.

– А що, це таємниця? – пробелькотів, відводячи очі.

– Ну, взагалі це закрита інформація, – сумовито сказав Айра. – Для хлопчика погано, якщо він мене впізнав. Він може нервуватись.