Сестра Серафима. То й ти просися.

Сестра Марфа. Просися! Просилася раз, так… У тебе, каже, тільки й думки, що про мир; а в черниці поступила, у чорне нарядилась. А я як у черниці поступала? Хіба я охотою йшла? Батько віддали. Іди та й іди, богу будеш молитися за нас. Батько ж і досі десь по світу вештається, правду кажучи, гірку п'є; а я – молись тут за його!

Сестра Серафима. І тобі, значить, сестро, як і мені. Тільки мене ніхто не віддавав сюди, а самі взяли. Як швендяла татарва по сих краях, батька-матір у ясир погнали, а мене невеличкою кинули. Гуменя Митродора, хай її свята душенька у раю спочиває, узяла до себе. Тут я вигодувалася, виросла, тут і чернечою рясою мене покрили.

Двері рипнули, одхилилися, показалося обличчя Кнурихи.

Сестра Марфа. Хто там?

Кнуриха. Добридень вам. Чи можна увійти?

Сестра Марфа. Ідіть, ідіть.

Увіходе Кнуриха і Маруся.

Кнуриха. Доброго здоров'я вам.

Сестра Марфа. Здорові були. А що скажете?

Кнуриха. Чи до матушки гумені доступитися можна?

Сестра Марфа. Ще матушка не виходила з покою. Ще, видно, богу молиться. А ви чого до неї?

Кнуриха. Та в нас діло; важне діло. Чи не можна як матушці переказати, щоб допустила нас до себе на самоті переговорити.

Сестра Марфа. У нас немає самотніх переговорів. Матушка гуменя не любить. Вона каже: ми всі Христові служимо, всі повинні перед ним повсякчас з чистою душею пристати, перед усім миром своїми вчинками похвалитися: дивіться, мов, усі, які ми є, – чи чорні – то й чорні, а критися та таїтися ні перед ким не слід. Бог милосердний усе бачить, він наш найвищий судія.

Кнуриха. Звісно, ви черниці, йому служите, об йому одному радієте. А ми, миряни – зовсім інша річ. У нас часом як не покриєшся з чим – то виплетуть на тебе таке…

Сестра Марфа. Гріх критися, гріх. Скритность – один з семи смертельних гріхів, що доводять душу християнську до погибелі.

Сестра Серафима (підходячи до Марусі, що сумна і бліда стоїть трохи ззаду матері). Благодать господа нашого Іісуса Христа будь з тобою, дівчино. (Хрестить її). Бачу я по обличчю твоєму, блідому та похмурому, що з сокрушенним серцем прийшла ти до нас. Не крийся, повідай нам, що учинила єси, живучи в миру? Облегчи своє серце, ослобони свою душу од гріха тяжкого, покайся. Господь милосердний, що всіх до себе приймає і всім прощає наші провини, і тебе прийме в своєму царстві небесному, аби покаялася перед ним з чистим серцем… (Суворо до неї). Чого ж ти мовчиш? Кажи, що зробила? Може, ти душу християнську запакувала? Дівчина ти чи молодиця? Кажи!

Маруся тремтячи оступається за матір.

Кнуриха. Це моя дочка. Вона недугувала, нещасна. Ще й досі не оправилася, слаба дуже. Всього боїться, не лякайте її.

Сестра Серафима (грізно). А, оступаєшся? Ховаєшся? Від кого ж ти ховаєшся? Від господа милосердного криєшся? Куди ж ти сховаєшся? Не сховаєшся від його ока всевидящего! Кажи, що учинила… Боїшся? Дух темноти погибельний боїться ясного лиця праведного. Да воскресне бог и расточаться вразі єго!..

Маруся. Ох! Мамо… мамо. (Схиляючись на матір, омліває).

Кнуриха. Дочко моя, дитино моя! Не лякайся, моя сизая, це люди добрі. (До Марфи). Поможіть, будь ласка, довести мені її до стільця. (Марфа помагає Кнурисі усадити Марусю). Чи немає водиці хоч капельки… напитися їй, збризнути…

Сестра Марфа. Я зараз. (Швидко виходе і ввіходе з кухлем води).

Сестра Серафима (сіда собі одсторонь і, перебираючи чотками, вичитує). Яко исчезает дым… яко тает воск…

Кнуриха (дає води Марусі). Марусю! На, хлесни водиці. Промочи свої уста смажні. Ач – слаба яка. Казала: підождемо, дочко, поти вкріпишся хоч трохи, так ні. У черниці та й у черниці.

Сестра Марфа. Так вона до нас?…

Увіходе гуменя.

Матушка гуменя. Мир вам, сестри. (Марфа і Серафима потупляють голови). Благодать господа нашого Іісуса Христа будь з вами!

Сестра Марфа і Сестра Серафима. Амінь.

Кнуриха (шепче до Марусі). Марусю! Марусю! Матушка гуменя,!? – Підведися, поклонися їй.

Маруся устає і кланяється.

Матушка гуменя (до Марфи). Сестро Марфо, що це за люди?